Юлія Баткіліна's Blog, page 20

Ацтеки

Що робити зі снігом, із тугою злою, зимовою?
На світанку холодному, де крижане – обпікає…
Уві сні говорю я до неба ацтекською мовою,
А воно моє серце бере крижаними руками.
Ці гортанні пісні посічуть мою душу знекровлену,
Щоб пили її боги з чужинськими злими найменнями,
Чорнокосі, самотні, із білими-білими скронями,
У подертому одязі, із золотими знаменами.
Я тоді прокидаюсь навзнак – наче знята з жертовника.
Тих, кого той кошмар пожалів – залишив непритомними.
І в порожніх судинах – слова.
Я...

Вони

Йшла непевно, тремтіла, мов ранок,
Хворий підліток, пташка-підранок…
Увійшов він за нею – такою –
Із вітальні до передпокою.
Виклав пляшку і витягнув корок
І дивився на неї, як ворог,
На подушку диванну строкату
І як тіні затоплюють хату.
Люди йшли під балконом, і кожний
Був утомлений, злий і тривожний.
«З тим флейтистом лишили ми Гаммельн –
І зустрілися знов – ворогами.
Мій коханий, лихий, осоружний,
Мій заклятий і проклятий друже».
І пили, і лишались тверезі.
Під балконом тремтіли берези.
А...

Безсоння

Полаялись сусіди. Ліхтарі
Згасають під вікном його обійстя.
Тоді він прошепоче їй: «Не бійся!»,
Щоб не здаватись хижій цій порі.

Всі мови бідні, мляві і старі.
Тому він каже, як уже уміє,
І що іще нікому не казав.
В нічній пустелі крижана гюрза,
Так спогади чатують, наче змії,
І кожен повертається назад,
І кожен з рук змією вислиза.
Вона не прокидається, і це
Стає йому за прихисток і спокій.
У річці сну, холодній і глибокій
Вмиває він розпечене лице.
Їх час не оминає, мов ріка.
Він їх спіткав...

Наречена

Вона відчиняє двері, бо вже пора.
У темряві стіл, і на ньому – дванадцять страв,
І в дім її вітер входить, неначе гість,
Несе свої співи, звістки, дороги, злість.

Він перший у неї, він серце у неї вкрав.
А другий її – туман у сирім яру,
І пальці холодні за лікоть її беруть.
«Сідай, наречена мила, готуй чарки».
Міцні його руки, погляд його важкий,
І сокіл примарний з ним, і в затоці – струг.
А третій на цю вечерю уже не встиг.
З якихось причин поважних, але простих.
Морочив туман, а вітер його...

Вечір в Києві

Вечір у Київський спеціалізованій бібліотеці мистецтв “Молода гвардія”, організований за сприяння літературної спільноти “Своє слово”, відбувся чудово, якщо не враховувати блуканину і плутанину, що йому передувала.

Мар’яна Даниленко і я читали свої твори, презентували книжки, спілкувались з читачами.

Це все звучить трошки сухо, але найбільше скажуть вірші, тому я надаю тут запис, зроблений Олексою Ярославцевим, головою ІА “Поряд з вами”. Олекса – мій добрий янгол, який завжди приходить на до...

Презентація в Харкові: Клан Росомахи

Нарешті можу з радістю оголосити про презентацію книги “Клан Росомахи” в Харкові.
Захід відбудеться за участі всього нашого об’єднання Networchi, я буду читати, ми будемо слухати вірші, буде безліч приємних і веселих сюрпризів.

Отже:
Час – 17 грудня, 19:00.
Місце – Паб Pintagon, вул. Данилевського, 26.

Якщо ви не в Харкові, книгу можна замовити тут.

Тому, хто не спав

Засинай у той день, коли немає дня.
Засинай, бо завтра хтозна, а день важкий.
Засинай, бо світ жорстокий не все відняв,
Засинай, бо світ добріший до всіх таких.

Світ у сніг пірна.
Засинай –
Най.
Ти нічого не забудеш – ніхто і не…
Ти нічого не пробачиш – і завтра теж.
Засинай, бо це не скоро іще мине,
Та у снах каміння трошечки золоте.
Ніч не має дна.
засинай –
Най.
Залишай мені, що важить, як гори всі,
Ненадовго, до світанку, і поки так.
Залишай мене на чатах, бо місяць сів,
Закотився, у кише...

Стімпанк

Окей. Дирижаблі в небі, в душі – стімпанк,
годинники із великими коліщатами.
Танцює над містом сніг – чудернацькі па.
В порожньому парку – кинутий водоспад.
А доля сліпа,
і хто тебе захищатиме?

Ніхто не зупинить цей невблаганний день,
ніхто не замінить віскі і бортмеханіка.
Ти скажеш собі, що ніколи не знав людей.
Що врешті як сніг прийшов, так собі піде.
Одна із ідей,
від яких ущухає паніка.
Диспетчер змінити розклад іще не встиг,
із Глазґо до Едінбурга попутний вітер.
В найближчому пабі паб...

Він питає

Він питає себе: “Це жарти такі прикольні?
Що за біла чума настала посеред січня?”
Він не хоче страшенно злазити з підвіконня,
хоча протяги там міцні, а нирки – не вічні.

Він запалює сигарету – палив зі школи.
Відчиняє кватирку снігу, а сніг лапатий.
І не так щоби він не закохувався ніколи,
то від чого тут задихатись і потерпати?
Що робити йому, як бути в цій дужій зливі,
Що із того, що марять інші її віршами?
Він закоханий в сміх, у сідниці її звабливі,
Ув усе необов’язкове, невирішальне.
Все...

Чорнотроп. Вечір поезії пізньої осені.

Після першого успіху вистави “П’ять” ми трошки розширились, заснували літературне об’єднання NETWORчі і оголошуємо літературний вечір “Чорнотроп” – себто час, коли сніг тільки збирається лягти, але уже холодно, моторошно і темно.

Будемо разом шукати вихід до світла, хай зимового, але теплого.

Якщо ви в Харкові, приходьте в літературний музей 25 листопада, о 19 00.