Юлія Баткіліна's Blog, page 19

Зміна настрою

Вчепилася клята туга, не випускає,
а хто утішає навіть – то біс із ними.
Ми всі обросли роботами і зв’язками,

шкідливими звичками, грубістю, матюками,
умінням тримати все за всіма замками,
за сенсорними, хайтечними, навісними.
Ми камені при дорозі, мій друже камінь.
У чаші небес нас всіх омиває вітер,
і час під старою ковдрою – омиває.
Ти думаєш, що лишилося посивіти,
що грудень якийсь масний і холодний квітень,
шкідливі цукерки, довбана дільче віта,
що доля твоя крива, просто от крива, і
так...

***

Навчання своє завжди починав здаля.
Велів, щоб тривогу кожну чи забаганку
Топили у жовтих хвилях старого Гангу,
Мов царське, але небажане немовля.

Велів, щоб зрікались обрисів і облич,
Молились на порожнечу, на біле світло.
О, як там співало, ах, як умирало й квітло,
Мішало парфумів пахощі і смоли.
І часом вривались у тихі, суворі сни
Веселі і злі боги, золоті слони.

Фото Pete Linforth

Просто так

Ведись-не ведись на мотлох її принад,
проси-не проси зізнань, а чи то казок,
та все, що насправді важить – лише війна
весни із останнім снігом за цей газон.

Велике вікно, перехожі і голуби,
биття твого серця, садна і пухирі,
і навіть що ти не дуже її любив –
не важить і важить у цій дурнуватій грі.
Чи душі судомить так чи лише тіла,
чи час надійшов такий, чи іще не час,
куди там вона прийшла, а чи не прийшла,
чи ти не почав палити чи вже почав..
Це тільки війна зі снігом, лише трава,
це те, щ...

Networча вітальня – інтерв’ю з Юлією Максимейко

В рамках літературного об’єднання Networчі ми робимо дуже різні речі. Я от, наприклад, розвиваю канал на Youtube. І, крім читань онлайн, почала повертатись до напівзабутої журналістської роботи.

Інтерв’ю онлайн – це коли на столі стоїть гора книжок, підстелений рушник, щоб не слизько, а на цій споруді верхи – мій переможний телефон. Бо там вебка краща. І молись, щоб нічого не зависло. Та повірте, це велике задоволення, коли ти спілкуєшся з класними людьми.
Юлія Максимейко – моя стара товаришк...

Чат для кількох дівчат з Марією Микицей

А тим часом у нас – перші онлайн-читання. Мені було важко наважитись і зробити першу спробу, але відтепер відео буде з’являтись дедалі більше, цікавих і різних. А от перша спроба поетичного діалогу нашого об’єднання з івано-франківською поеткою Марією Микицей.

Попри технічні негаразди, котрим довелось давати раду просто під час процесу, ми все ж таки це зробили, юхуу!

Якщо ви хочете дізнатись про історію подорожі за останніми рядками вірша, вам – сюди.

Сам собі вартовий

Ми сьогодні розмірковували про людей, які стережуть самі себе у власній тюрмі, і не можуть вийти назовні. От що в нас вийшло.
Julia Maximeiko
Ти щоразу будуєш собі персональний освенцим.
Навіть два: один в голові, а інший – у серці.
Ти благаєш інших: будь ласка, молю, не сердься,
Наче це тебе знищить, розчавить тебе все це.

Цей освенцим – хробак з титану, глухі відсіки
Вартові – ідеальні машини для катування.
За потреби тобі допоможуть швидко посивіти,
Хоч у газовій камері, хоч у кислотній ва...

Жіночність

Щостоліття їх світ розлітався шматками скла.
Хоч спочатку блискучі скалки здавались бризками.
Ті, що мріяли бути поетками й танцюристками,
Мовчки ставали до сірих досвітніх лав.

Всі їх лав-сторі, усі їх гіркі освідчення,
Усі їхні сукні білі, пахкі, мереживні,
Всі їх листи, не отримані й не збережені,
Все їх вело до ув’язнення і увічнення.
Що їм із того безсмертя, мій любий боже?
Що їм із тих присвят, нагород і почестей,
Якщо їх забрали дочасно війна і пошесті,
А їхні слова рознесені перехожим...

Ми росли без мереж

Ми росли без мереж. Притулялись до скла носами,
Поки сніг за вікном не зливався у білу сутінь.
Тільки літній світанок, налитий у вікна, жеврів.
Так викохували героїв і людожерів.

Ті і інші хворіли, у школі були відсутні,
Час від часу це навіть діти були ті самі.
Весняний ошалілий вітер тріпав каштани,
Весняні ошалілі пари шукали миті,
І ніхто нам іще траєкторії не накреслив.
Та у світі, якщо не бокс, панував армрестлінг,
І ті самі були уславлені і убиті.
Я смішила богів, плануючи, ким я стану...

#плетиво_життя

До вашої уваги – ще одне цікаве плетиво, написане в співавторстві з Юрою Сидоряком, поетом і майстром ножа в будь-якому сенсі, який ви тільки можете уявити.

Юлія Баткіліна:
Під кригою сліди колишніх вогнищ,
Сліди племен, що згадки не лишили.

Під снігом місто. І кому подзвониш
У двері чи у душу – нефальшиво…
Іди один, не стукай до сусідів.
Нехай іще посплять, не їхня черга.
Усі, із ким до ранку пересидів,
Лишаються забуті і вичерпні.
Так стане. Відблиск давньго вогню
Уже від вітру не обороню…

...

#плетиво_пошуку_сонця

Юлія Баткіліна:

Зима іде котячою ходою,
Блакитноока, сильна, біла, хижа.
І ти неначе сам, ніхто не вижив,
Нема для кого поспішати з дому.
Здається, світ великий і ворожий,
І ти один, і вітер за шибками.
І всіх поперетворено на камінь.
Іде зима, співає і ворожить.
Дзвенить світами крига, крига, крига…
І так допоки трохи не оклигав…

 

Марія Микицей:

І так допоки трохи не оклигав
Як не оглухнеш від замерзлих звуків
Що навіть товсті шиби не рятують
Що невідомо чи колись ще стануть
Стіною водоспад...