Юлія Баткіліна's Blog, page 23

Злива

Ті, що стоять, стоятимуть іще,
Ті, що пішли – ітимуть до кінця.
Співає світ під вранішнім дощем,
Співає день, що сльози обіцяв.

І навіть чудо – це не дивина,
Або ми дочекалися, або –
Це просто злива линула на нас,
Гірка, як смерть, солодка, як любов.

Фото unamodna.com

Не важлива твоя задумка – важливий крок. От нівроку поет ...

Не важлива твоя задумка – важливий крок.
От нівроку поет і трошечки ще пророк.
Та нічого не пише п’ятнадцятий рік уже.
Випиває в шинку, газони усім стриже.

Тільки раз на півроку на місяць який попало
Він римує чогось, засинаючи у метро.
Це – відунка, яка з пакета заварить чай –
І у чашці уже вирує без ліку чар.
Та вона не підходить навіть і до плити.
І завішує повний місяць, щоб не світив.
А усім ворожить за гроші її сусідка,
Бо, як кажуть – нема таланту, то позичай.
Це – рудий і потенційний...

Тече ріка, до обрію тече

– З роси, з роси, із снігу, із води,
З повік, безсонних – хай, без вороття.
І звідти, де ти став тепер один,

І звідси, де у тебе є дитя.
Вона співає, тягнеться ген-ген її пісенне плетиво туге. Рибалка сплюне тричі за плече. Тече ріка, до обрію тече. Несе човни, скарби і папірці. Чого лише не зловиш у ріці.
Пливи, пливи, мій суме, у моря,
І хай твої печалі попливуть,
Із тих країв, де вечір догоря,
Із тих, де листя падає в траву.
Десь марить він: «Розрадонько моя» – хрипить її спотворене ім’я у...

Міське

Що наснилось тобі, коли ніч назавжди спливала,
Як всі ночі на світі, як навіть найдовші ночі?
Напрялися із вітром Рамаяна і Калевала –
І що захочеш.

В нас на сходах живуть коти і рудий собака, ну який нам похід світами, яка Ітака, ну які нам іще потрібні магічні знаки? Тільки навіть якщо я уже не дивлюсь новини, я усюди завжди почуваюся наче винна, і яка цьому може бути іще причина? А ніяка.
Під дощем на світанку мерзнуть червоні клени,
Під дощем підступає довга гірка розлука.
І причин накоти...

Презентація в Одесі

А директор видавництва Stellar такий каже: “А коли ми побачимо “Клан Росомахи” українською?” А я така йому: “Й справді, коли?”. Я сподіваюсь, що скоро він на це питання відповість.

А поки що ми займались конструюванням дракона, що чудово замінило нам мої промови чи чиїсь іще. Я думаю, оце й була найкраща презентація: робити щось класне і навчити цього інших.

Звісно, без обнімашок і кількох слів про книгу не обійшлося, я була щаслива познайомитись із Жанною Дригою, художником, що взялася в ст...

Клан Росомахи

Цю повість видано російською, але я сподіваюсь дуже скоро запропонувати й український наклад. Це історія міських перевертнів, які не перекидаються на тварин повністю, але стають чутливі до повного Місяця, потойбічних світів, сліду і полювання.

Ця історія – про любов і загибель світу, що приходить через відсутність любові. Власне…вона про те, як перемогти, коли уже нема ніяких шансів. І про те, як перемогти, коли ти уже програв.
Замовити книгу, видану продюсерським центром Stellar, можна за по...

Камінці

Що б ти за це віддав? Що уже віддав…
Денний дракон між численних скарбів заснув.
Аквамарин, солона морська вода,
Сонячний жар всередині бурштину.

Свіжа, холодна, плинна ласкавість плес
Річки в краю туману, в краю ніде,
І веселковий шал, діамантів сплеск,
все, що до себе вабить завжди людей.
Тут крадієві рай, ювеліру скарб,
Знахідка для романтиків і дівчат.
Скільки готовий ти понести покар?
Скільки горгулій в спину тобі скавчать?
Стільки бери, неси, не згуби, не згай,
Не розтруси в дірявість с...

Пейзаж

Чому не спиш – це що тебе гризе?
Яка мара тобі у вічі бризка?
Вершковий, наче кава чи іриска,
Туман густий над озером повзе,

Занурює долини в каламуть.
І світу вже нема – усе йому.
Такий всевладний морок водяний,
Що все стає, як озеро досвітнє.
І вже нема ні грудня, ані квітня,
Лише «тепер» , і сутінки, і сни.
Лягай на спину, видихай туман.
Чи є зірки? А небо? А нема…

Фото Kai Stachowiak

Колискова для тих, хто не потребує її

Зброя і чай уже охолонуть скоро.
Сплять вогняні дракони й гидкі шакали.
Щоб ми її любили і не тікали,
Долі потрібна наша сліпа покора,
Щоб ні своїм, ні зайдам не довіряли,
Щоб не просили кращої із нічого…
Лине в холоднім сріблі самотній човен,
Тягнуть до нього пальці стійкі корали.
В морі вода змертвіла і каламуть.
Хто ще у землю ляже, піде в тюрму?
Хто покладе життя, по воді піде,
Де?
Хтось від’їжджає в край, де нема відрази,
Де асамблеї, звіти і адвокати.
Дітям їх теж не буде куди тікати,
П...

Останній день

Над містом темний непрозорий смог,
Мости і люди губляться в тумані.
Він каже їй: «Ми скоро помремо,
То краще я освідчуся зарані».

І далі – все, про що завжди мовчав.
Це схоже на печаль – та не печаль.
На авеню машини голосять,
Горілим пахне з кухні у сусідів.
Він каже: «Нам уже по п’ятдесят,
А я і дня під вишнею не сидів.
Ходімо в сад, кохана, там гірчить,
Але не гірше раю анічим».
Над прірвою зневір і сподівань,
Де навіть не потрібні заповіти,
Вона йому: «От я – іще жива» –
І так обоє плачут...