Наречена

Вона відчиняє двері, бо вже пора.
У темряві стіл, і на ньому – дванадцять страв,
І в дім її вітер входить, неначе гість,
Несе свої співи, звістки, дороги, злість.

Він перший у неї, він серце у неї вкрав.
А другий її – туман у сирім яру,
І пальці холодні за лікоть її беруть.
«Сідай, наречена мила, готуй чарки».
Міцні його руки, погляд його важкий,
І сокіл примарний з ним, і в затоці – струг.
А третій на цю вечерю уже не встиг.
З якихось причин поважних, але простих.
Морочив туман, а вітер його...