Юлія Баткіліна's Blog, page 14

Діди

Вони зналися, мабуть, стільки ж років, скільки жили. А жили – стільки, що стільки не живуть, еге. У того, що мешкав зліва, за дверима, пофарбованими жовтою фарбою, був радикуліт, лабрадор-ретривер і дві грядки петрушки з кропом. Ще шаблюка була, старезна шаблюка, яка висіла на витертому синтетичному килимі, що ото колись наробили їх багато – з оленями, зі струмочком, і олені п’ють воду, а роги понадривались уже. То шаблюка начебто прикривала це. Трошки.

Той, що мешкав по праву руку від розсох...

#плетиво_сну

Наше з Марією “Плетиво”, книга, яка народилась із цієї гри, більш як півроку подорожує світом і знаходить своїх читачів (до речі, це можете бути і ви – ось тут про книгу і як її придбати). А ми продовжуємо грати, бо просто любимо це.

Я:
Місячна кулька падає кришталева
І обсипає скалками ліс і гори.
Спіть, левенята, в печері старого лева,
Спіть, малюки в шатрі у пустелі Гобі.
Спіть у містах шалених, де сон не в моді,
Спіть, бо приходять сни, рожевіють щоки.
Спіть в лісовій пітьмі, в степовій с...

Різдвяні NETWORчі читання

Запрошуємо на читання у книгарні VIVAT: я і нетворчі дівчата, які настільки скучили за своїми слухачами і читачами, що перервали ненадовго свої канікули.

Той, що тупотів у саду

Різдвяні свята – час віддавати борги. І я пишу давно обіцяні казки, бо скільки ж можна. Оця обіцяна кілька років тому Олені Ш. Сподіваюсь, не розчарує. І пробачте, що я така повільна. Вийшла казка, думаю, що для дітей. Але це вирішувати батькам.

Джек дочекався, поки мама засне. Її волохаті вуха закривали очі, та дихання було спокійне, і Джек упевнився, що вона спить. Вночі вони всі – Джек, його сестричка і мама – ставали просто згустками темряви, і знайти одне одного могли лише нюхом. За стін...

Пісня до снігу

Ліки зими від втрати шляху і змісту,
ліки, що всім безсилим дарують сили.
В білій ріллі дрімає насіння біле,
пані білява тче білосніжний килим,
в білих долонях ніжить безсонне місто.

Падай, кружляй, у вату вгортай світи.
Снігу потрібно йти, снігу час іти.

Ой, проростайте, зерна,
сійтесь на темну землю.

Світ остигає, темрявою знеможений,
люди у ньому хворі і дратівливі.
Та зачекай – у білій та срібній зливі
стануть двори казкові і мерехтливі,
роза вітрів розквітне направду рожею.
Біле насіння...

Диявол

Каже диявол: “Торік я звільнився з пекла,
хай там без мене буде, цур йому, пек йому,
в мене жінка і діти, машина та іпотека,
без мене в теплиці в’януть чайні троянди,
і ще доведіть, що то був я, а не янгол,
і ще доведіть, що то була справді яблуня”.

Крохмалить міста досвітнім хрустким морозцем.
До сонця іще виводять його на розстріл.
Він каже: “Панове судді, не все так просто”.
Підморгує: “Добре, дякую, що спитали.
Я власне безсмертний, хлопці, бо я – в деталях”.
Стає на ребро над світом щерб...

Не кажи нікому

Змієдіва танцювала на тому боці броду – і не збиралась зупинятися, не втомлювалась уже деякий час – Мирослав встиг кілька разів кліпнути, відсапатись, затримавши подих, переступити з ноги на ногу. Її шкіра здавалась блакитнуватою, блідою, як в потопельниці, але це не відштовхувало. Численні блискучі підвіси важко перетікали довкола її гнучкого тіла і по-гадючому чорного волосся, кинджали за поясом мокрої сірої сорочки, здавалось, теж були гнучкі, мов з м’яса, а не з криці. Танцювала без музик...

Журавлик

Я тобі журавлика надішлю,
Щоб ти знав, мій друже, що я жива.
Наше небо, брате, із кришталю,
І коли розіб’ється — заспіва.
Звідусіль вітри понесуть полин,
Що до цього жевріло — палахне,
І чого для певності не стели –
Все крихке, химерне та наносне.
Під крилом за обрій — горить трава,
І ніяких схованок не бува.

 

2013 р

Вірші на каналі Телеграм

Дівчина в Гардах

Не хоче дівчина в Гардах
відчувати прихильності до мене…
Гаральд Суворий “Віси радості”

Вона йому напевно не писала.
Язичницькі часи такі далекі.
Та все ще чутно, мов пташиний клекіт,
мов вигуки далекого двобою.
Розмита тінь князівни Олісави
над водами, полями і лісами…
Ніхто не переймається любов’ю,
кому, скажи, журба її, краса її…

Північні хлопці хвацькі і невірні,
як море, повне рибою і кригою.
Ніхто нікого, леленько, не втримає,
ніхто ніким не снитиме до скону.
Цей світ – лиш мерехтливе...

Хрещена фея

Хрещена фея просить зачекати.
Парад планет, зима, в приймальні черга.
І чорнокнижник хижий і банькатий
Іще поверхню місячну пощербив.

Хрещена фея розбирає фото
Відьом, принцес, драконів і русалок.
Така у неї бісова робота –
Нікому вже сто років не писала.
Завжди дарунків їй було не шкода,
А особливо для сучасних принців.
Вони такі знесилені – бо школа,
Гуртки, англійська, бац – а вже і тридцять.
Бо їм кохання навіть і не сниться,
Бо скарб і розклад – речі несумісні…
Тому сумна хрещена чарівни...