Юлія Баткіліна's Blog, page 11

Зимові казки

Ну досить тобі, безсовісний, вимкни камеру.
Ми всі уже чули вдосталь таких історій,
Де Тор синтезує щось, ну, наприклад, торій,
А Одін – самотній гіпстер із Ліллегамеру.

Перун викладає музику й малювання.
Старий Чорнобог у Сумах монтує ванни.
Та взимку казки сучасні вітри зривають.
Запалюй собі свічу. Начувайся. Холодно.
Над світом іде пітьма передвічна, віща.
Впадає холодне море у гнів та відчай,
Солоний туман чаклує над перехожими.
Підходять до міста духи і чорна крига.
З легких пісеньок пр...

Довгі ночі

Бери ліхтар. Не йди без ліхтаря.
Бери у сніжну темряву з собою
Ці вогники, що скоро догорять,
Запалені любов’ю.

Дороги хуртовини заметуть,
Чорнене срібло первісної ночі,
Бери ліхтар. Зустрінемось не тут,
А там, де ти захочеш.
Мовчать ліси. І тепла – тільки кров
І ліхтарі в обіймах хуртовини.
Зимова ніч, остання, як патрон,
Як снігопад, невинна.
Пірнай в імлу. Торкнемося до дна.
А там – пелюстка сонячна одна.

(c) Юлія Баткіліна

Тотемне видавництво йде до вас

Хотіла сказати, як нечасто я тут вдаюся до реклами – але краще до суті. “Тотемне видавництво” – це дівчата, які не побоялись взяти і зробити. Історія, з якою вони зараз ідуть до нас – замахується на сиву давнину, про дівчат, сильна і має шанси стати улюбленою. Тому запрошую вас до них і викладаю уривок з твору Інни Ковалишени “Дгарма”, першого їхнього видання.

.…Пізно увечері вони поверталися з гавані, якщо не друзями, то добрими приятелями. Ліайна, на відміну від тих рідкісних купців, що заз...

Лючія і дракон

Присвячено Світлані Чебановій, історія на її давнє замовлення.

Туман, що починався просто за східцями корабля, був бузковий. Над ним мінилось рожевими перами високе небо. Було тепло – вітерець пестив шкіру, перламутром світились хмарки.
А поза східцями зітхав Дракон. Він прогрівався, щоб стати до роботи якнайшвидше. Він був хороший дракон, великий, хоч і не більший за корабель-дім, золотий, як сонце, з теплою лускою і глибоким, як небесна ріка, голосом.
– Драконе! – щоранку кричала йому Лючія...

ГОЛОСИ

Не потрібні промови, школярська бездумна покора,
хай лишаються теплими дні, а слова – запальними.
Визнавай своїх мертвих,
впускай своїх мертвих у коло,
мирися із ними.

“Я ненавиджу всі плачі і усю офіційну муть. Було це чи не було – та сто літ тому.. а чи сімдесят? чи за як там його.. Хрущова? І не тільки у нас таке відбувалось, що ви… Краще скажіть…погода стоїть собача. Можна піти і усього цього не бачити?”
“Майкл у Торонто в ансамблі пісні і танцю.
Ми не хотіли, діду, та якось сталося.
Ми в...

Всесвіт

Казали, він був придурком – і так постаріє,
керуючи всесвітом потай від санітарів,
рахуючи чорних ґав і котів смугастих,
себе уявляючи цапленим Радагастом.

А ніч почалась опівдні, зима – на півдні, а він вже давно не пише листів – ні, бо все, що важливе – сказано ним до того. І все те – між ним і богом, між другим справа, прокуреним, злим, між кузнею і катівнею, сопілка чи різка – що там у нього в правиці?
Казали, він міцно вдарений – так посивіє,
усе, до чого торкнеться – зійде на пси йому,
...

Спротив

Скоряйся, лякайся, здавайся — ну?
Вікно, мов глибінь печер…
Хто місячне срібло не смів торкнуть —
Від місяця не втече.

І ніч оповита в осяйний плащ,
У полисках срібних змій
Підступить під серце…
Зі сміху в плач:
“Ну що ж ти… посмій, посмій!”

І вже не сахнешся ані на крок
Як в пастці чи на ножах…
Крізь темінь ростуть шпичаки зірок,
А в серці скипає жах.

Даремні твої талісман і меч.
За спиною тінь майне…
У місячній чаші холодний мед,
І хто не вагався ані на мент —
Вар’яцтва його хильне.

Ховаєт...

Шварцвальд

З книги “Песни мельничного колеса” 2013 року. Казка у перекладі Світлани Загреби, який мені подобається навіть більше за мій оригінал.

Хто родився в день недільний
Забирає скарб предивний…

– По вінця налий – та не трісни гранчак.
Їх, знаєш, не густо, бо ж скло не каміння.

На чорні ялини лягає печаль.
І гноми в Шварцвальді живуть між корінням.

Мірошник підпилий до смерку гуля,
Обнявши кравчину, мов рідного брата.
У нас тут така дивовижна земля, –
Хто нині насмілиться – буде багатий!..

Купуй!...

Поет Догориськів

Поет Догориськів депресії ні, не здасться,
поет Догориськів переживе сусідів.
Є люди, яких би видів,
яких би сто літ не видів,
а є поет Догориськів, якого ще довго і нудно не вхопить трясця.

Він ще інтернет вам всім заквітчає рясно,
під колу, Рамштайн і якесь принагідне відео.
Поет Догориськів суне по темним вулицям,
несе галактичну первісну порожнечу.
Щербатий порожній глечик,
Не має ніколи планів на бісів вечір,
В кишенях вітер, в кишенях темінь – і курка лапою певно пише кривулі ці.
Відхл...

Осіння дорога

Тепер засинає місто о пів на сьому.
Мисливцям не слід п’яніти – потроху сьорбай.
Повільно ціди цю густу безнадійну мряку,
і осінь люби до найглибших її подряпин.
Слова її неправдиві, криві люстерка,
і пристрасть її, горіння її нестерпне.

Бо спогади кращі скоро стають старечими,
бо всі, хто іде в дорогу, уже приречені.
Ти знав цю біду, самітнику, брате-вовче,
тримався за смерть, не вміючи смерть назвати.
Горять у тумані осінньому димні ватри.
Здобутки і втрати лягають на мідні ваги,
і темна по...