Лючія і дракон

Присвячено Світлані Чебановій, історія на її давнє замовлення.

Туман, що починався просто за східцями корабля, був бузковий. Над ним мінилось рожевими перами високе небо. Було тепло – вітерець пестив шкіру, перламутром світились хмарки.
А поза східцями зітхав Дракон. Він прогрівався, щоб стати до роботи якнайшвидше. Він був хороший дракон, великий, хоч і не більший за корабель-дім, золотий, як сонце, з теплою лускою і глибоким, як небесна ріка, голосом.
– Драконе! – щоранку кричала йому Лючія...