Юлія Баткіліна's Blog, page 13

“Чужі бажання” вийшли друком

Нарешті у видавництві “Каяла” вийшла друком книга “Чужі бажання” – збірка повістей в жанрі міського фентезі, написана в співавторстві з Марією Микицей. Книга включає повість “Коли Чарівник не прийшов” і написані Марією повість “Прошу повернути за в” та кілька оповідань

Обкладинку для цієї книги нам подарувала художниця Світлана Хміль. Тепер її натюрморт з грушами і скрипкою подорожує світом разом із нашими історіями міських чарівників.

Замовити книгу можна тут, а також на Yakaboo і безпосере...

Капітан Горивітер

Капітан Горивітер пильнує і небо, і воду.
Капітан Горивітер по водах не плаває – ходить.
Його руки міцні, його око уважне і гостре,
Десь у морі чекає на нього незвіданий острів.

Білосніжні лілеї, вологі задушливі джунглі,
Прибережні корали і чайчині крики зажурні.
Капітан Горивітер шукає свій острів, як долю,
І ніякого більше не хоче собі суходолу.
Поки – возить слонів, і портвейн, і серйозних учених,
Тільки мріє про острів в країні штормів незліченних.
Доправляє зерно до голодних і вина – до...

Святий

Є дехто святий. Він сидить на горі Тай-Шань,
Сто років ніхто святого не спокушав.

Туман – борода на суворім його лиці,
А світ – його сон, де тіні наприкінці.
Дзвіночки із міді й срібла, блакить зірок,
Джерельна вода – єдине його добро.
Ніщо не бентежить птаха його душі,
Ніхто не дійде до білих його вершин.
Тому, хто сміється, б’ється, тоді – кровить,
Нічого святий не скаже – бо не живий.
У ньому тече вода. І з небес – вода.
Нічого тобі не дасть він, бо все віддав.
(с) Юлія Баткіліна
Канал Тел...

Той, що у греблі живе

Дід Микола казав: “Та що завгодно є, от лишень розпишіться”. Це була його стародавня звичка – ще, мовляв, від роботи завгоспом. Але ми всі знали – вона набагато старша за ту роботу і за будь-які інші роботи. Часом Микола пропонував, замислившись, замість ручки криву іржаву голку з рудим кінцем.
Хатка його понад ставком – низенька, нахилена на один бік, наче п’яна, очеретяний дах набакир. На городі – рівні кущики картоплі, помідорів, часничок, все є, чого душа забажає. Вишневі деревця, яблуні,...

Той, що на зміні

Серветки масні, шкаралупа крутих яєць,
і світло, що тліє ледве, неначе гніт.
Лежить вона тихо і думає: “Чи я є?
І хто я, якщо наснилося все мені?”

В її голові розмови танцюють степ,
вбиваючись, наче гострі міцні гвіздки.
Вона собі, думає: “Скільки ж ви жерете..”
І світ перед нею наляканий і хисткий.
А він засинає швидко, як в воду – бовть,
і сни його – темні відьми, чіпкі і злі.
Лишила його єдина земна любов,
і друзі лежать в холодній сухій землі.
І всі, хто не вірить ночі, не вірить в сни,
і...

Боги Рівнодення

Боги Рівнодення танцюють, чаркують, ламають
Задавнену кригу і смуток, мов сіно, злежалий.
Зелені очиська, сталеві безжальні кинджали…

Немає тепла і катма того сонця – зима є.
А все ж Рівнодення настане, і тане, і тане…
Боги Рівнодення танцюють свій первісний танець.
Боги Рівнодення за плечі тебе обіймають.
Співають: «Весна підступає, невидима оком.
Шануйся, готуйся до зустрічі, жди, нечупаро.
Коти і птахи, і сусіди паруються в пари,
І будуть вам запахи трав і скажені тимпани,
Правдиві видіння...

Потяг

Потяг іде на Схід, котиться, мов гроза,
повна чужого сну і гидкого чаю.
Дощ на вологих рейках утнув бачату.
Знаєш, тепер новини усі – невчасно,
трапилось щось з небесними терезами,

ми із тобою поки не призвичаїлись.
Падає сонце і в обрії догоряє.
Щось не ідуть листи.
Дійдуть уже навряд.
Сни степових могил, марення теплотрас,
дихання міст в розкошланому волоссі,
темпу проспектів і заміської млості,
ще до війни – як нам тоді велося?
Як нам тепер, небо моє поранене?
Що там – прощання, протяги, о...

Сон

Засинай, моя доле, серденько, засинай.
Все затоплює ніч, повільна, гірка, масна.
Пропадає усе, наче світ відтепер – мазут,
Наче серце щурі гризуть.

Що там кажуть, коли те сонце і та весна?
Не виходь мені, біла чайко, із голови.
Всі втрачають усе, знаходять себе нових.
Я лишу в чорноті сліди золотим зерном,
Щоб до тебе вертатись знов.
Так співав до світанку вітер в її вікно.
Це був сон. Бо усі, хто згинув,
Хто не вернувся
Приходять –
сном.
(С) Юлія Баткіліна

Фото Ivaylo Ivanov

Канал Телеграм

Зимове зілля

І сто снігів, і сто відлиг, і сотня
Вогких, м’яких, болотяних туманів,
Річок в полоні в’ялого осоту,
Зими, що до кісток мене просотує,
Ночей примарних.

Оце мій трунок, я його зварила,
На смак – вода і сніг, і очерети.
І що тепер, мій князю, обереш ти,
Кого забудеш – вперше, вдруге, втретє,
Кого – несила?
Тонкий льодяник місячного диску,
Хрустке крило снігів, що не настали,
Майбутній нерозгаданий світанок,
Гаряче серце в білому металі.
Не стій так близько,
Раптом я розтану.
Я ж просто квітка ш...

Найтихіший день зими

Де був ти в найтихіший день зими?
Порожнє місто тануло в тумані.
І паркові альтанки дерев’яні
туман розмив…
А в них були не ми.

Зимове сонце тихе і сліпе.
Де ти тепер…

Фото – J.W.Vein
Підписуйтесь на мій канал Telegram