Зимове зілля

І сто снігів, і сто відлиг, і сотня
Вогких, м’яких, болотяних туманів,
Річок в полоні в’ялого осоту,
Зими, що до кісток мене просотує,
Ночей примарних.

Оце мій трунок, я його зварила,
На смак – вода і сніг, і очерети.
І що тепер, мій князю, обереш ти,
Кого забудеш – вперше, вдруге, втретє,
Кого – несила?
Тонкий льодяник місячного диску,
Хрустке крило снігів, що не настали,
Майбутній нерозгаданий світанок,
Гаряче серце в білому металі.
Не стій так близько,
Раптом я розтану.
Я ж просто квітка ш...