Не кажи нікому

Змієдіва танцювала на тому боці броду – і не збиралась зупинятися, не втомлювалась уже деякий час – Мирослав встиг кілька разів кліпнути, відсапатись, затримавши подих, переступити з ноги на ногу. Її шкіра здавалась блакитнуватою, блідою, як в потопельниці, але це не відштовхувало. Численні блискучі підвіси важко перетікали довкола її гнучкого тіла і по-гадючому чорного волосся, кинджали за поясом мокрої сірої сорочки, здавалось, теж були гнучкі, мов з м’яса, а не з криці. Танцювала без музик...