Не вбивай. Батурин Quotes

“Живі, хай живе гадають. Правди і волі не заховаєш у землю і не притопчеш своїм чортячим копитом, ратицею антихристовою. Поживемо ще. То лише тим, що вмирали, здавалося, немов скінчився світ. Дід вірить у його безконечність, вірить, що Україна не вмре. Скільки її не грабували вороги. Хто на Вкраїну прийшов, цей і ворог. А вона оживала, обновлювалася і процвітала новою красою. Невмируща вона.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Дзвонять дзвони. Похорони... похорони... ховають Україну. Насипали могилу аж до хмар. А на могилі не хрест, лиш цар... Агуш! Агуш! Агуш! Женіть, женіть його! Бо шкода душ, бо шкода душ!.. Не прогнали... Пропало... О-го!
Любов Хведорівна заспокоювала доньку. Немає такої могили, щоб можна Україну похоронити. Ще більшою і кращою воскресне.
«Але коли?».. Нас тоді на світі не буде. Настануть покоління – з болем у душі і страхом у серці. Покоління – раби. Страшно, мамо».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“«Кожний народ жорстокий, і нема нічого страшнішого, як пустити людей на людей».
«А все ж таки чого ми так мордуємо тих холів?»
«Щоб вони не мордували нас».
«Хохли?»
«Гадаєш, що не вміють? А Синоп, Трапезунт, а Царгород?»
«Але вони до нас не пхаються».
«Бо не потребують. Мало в них землі і всякого добра?»
«Тому, гадаєш, поруйнувати треба».
«Треба чи ні – це знати цареві, не нам. Цар, кажуть, до моря йде крізь Pontus Euxinus, до Персії та до Індії багатої, цілий світ підіб’є, як другий Олександр... А ми люди його».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Куди ви, куди, демони руїни? Криваві ваші сліди, криваві кидаєте тіні на життя... Прийде каяття, та вороття не буде!..
Хто ви, люди? Зідкіль?.. З півночі?.. Невже ж там живе така людська порода? Від рода та до рода озвірення народа, яка ж кому ж того вигода?.. По що ви тут? Жене вас батіг, щоб підбивати світ? По трупах батьів, на кривду вдів, на плач сиріт антихрист вас жене.. Послухайте мене – верніться! Не слухають, ні. Звірячий страх жене... Проклін їм, проклін, від Сяну по Дін – проклін! Петро Павлович?.. Він?.. Ти Аполлон чи Арес списовладний? Породла тебе Волга, чи Дон, чи Вавілон маскарадний?..”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“На ньому помітне було здивування, що жінка, і то молода й гарна жінка, знає історію й цікавиться політичними питаннями. У них таких жінок нема. Вони могли вирости тільки серед ліберального устрою, там, де шанувалася особиста свобода, де ідея незайманості й недоторкальності людини робилася життєвим, якщо не писаним законом. Його бистрий і від природи багато вивінований ум бачив величезну різницю між Києвом і Москвою, розумів, звідки випливає ворожнеча між москвичами й українцями. Два світи, два інші світогляди, дві культури, котрі важко звести докупи, як важко помирити воду з вогнем. Між ними мусить іти бій, поки один із противників не ляже переможений, знесилений і надовго неспосібний до подальшої боротьби. В душі признавав вищість такому жіночому типові, як Мотря, вважав його цікавішим і привабливішим від покірної, слухняної і безвольної північної жінки...”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Сипався сніг. З чорно-бурих хмар, мов з величезного решета, сипався тихо, густо, одноманітно на руїни міста, на згарища і на безчисленні трупи, що лежали кругом, – ніби милосердне небо хотіло вкрити смертельним рядном того великого покійника, якому ім’я – Батурин... Втихомирся, засни, ти заслужив собі на вічний упокій!”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“«Залежні, бо не визволились від власних гріхів. Знаю це по собі. Я теж у тій гріховній неволі довгі роки жила. Все лиш себе бачила, а не других, про рідний край не дбала, хотіла, щоб на моїм стало, хоч би світ перевернувся догори дном. А це гріх, це великий гріх, Мотре. Таких грішників у нас дуже багато, і тому й помремо, мабуть, у неволі, бо Господь закаменілих грішників тяжко карає».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Батуринцям уже нічого не треба. Їх трупи лежать голі, обдерті, німі. Не треба крукам добиратися до тіла. Вовки не потребують роздирати чобіт. Легше пообжирають тіло аж до костей.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Чому не відповідаєш? Чого затис уста?
Гадаєш – жінка я пуста і пустословна?
Гадаєш – пісня я любовна, повна томлячої жаги, кохання без ваги? Савська цариця? Марія-єгиптянка Магдалина?
Киприди жриця, Содоми дитина? Кинута на українські лани? Єлена з троянської війни?
Ах ні. Куди там, куди мені!
Я тільки Мотря, Кочубеєва донька. Знаєш? Того, що голову зрубали, ба забажав булави. Не так він, як мати. Не важко булаву до рук своїх дістати. А важко донести щасливо до могили. Глянь на тих, що досі її носили, і на того, що нині її несе».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Українська душе, хто тебе може збагнути!
Як Дніпро ти широка, як пороги шумлива й буйна, неспокійна, не довіряєш нікому, сама проти себе стаєш. Всю вину на інших складаєш, за собою не признаєш гріха. Котрого із проповідників своїх не обкидала камінням і болотом, навіть найбільшого з тих, що вічною славою тебе покрив?..”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“«Щось таке твориться тепер у нас на Україні, чого ніяк не розберу. Народ не той став».
«Інші часи, інші люди».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“«Як голос народу – голос Бога, то чому ж ти не хочеш слухати того, що громада каже, громада теж народ».
«Та не така, як наша, і не в таку пору, як тепер. Нашу громаду чорт опутав і вона голосу Божого не чує, з отсеї розмови бачу».”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Усіх старшин годі ж було гетьманові забрати з собою: залишилися, щоб стерегти козаків, які, як воно звичайно в таких випадках буває, бентежилися переходом гетьмана до шведів, бо і по старій звичці краще їм було старе, хоч і погане, але відоме, ніж нове, хоч краще, та напевне.

Дивіться, дивіться, земляки, і знайте, що є ще хоробрі поміж вами, є ще козаки справжні, що скоріше згинуть, ніж осоромлять себе і предківську славу свою. Дивися, земле рідна, і тішся, що ти ще не пустоплодна, бо не родиш самого хабузу, самих степових бурянів, самого перекотиполя, котре летить, куди ним вітер буйний повіє.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Бувають ще характерні люди на нашій Україні”.
“Україна буйна, а на ній усяке квіття процвітає”.
“Але будяччя найбуйніше буяє!”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Доброму козакові гостра шабля і гарна юбка не наскучать ніколи. Шабля на війні, а юбка дома, от воно як!”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Але сонце для обох - Росія.
Орлик задумався. Нараз, повертаючися до гетьмана сказав: "У нас багато таких, що свого сонця не бачать".
"Заліниві, - відповів гетьман, - щоб дивитися на нього. У звірят, які в печерах живуть, зникають очі. Так і в них. Нехай собі сонце світить десь там у полі, їм до нього байдуже".”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Був це інший світ, неподібний до того, в якому переживав цар і яким гадав ущасливити своїх земляків — і неземляків, котрих він сподівався все-таки зробити колись земляками. Всяке насильство будить у культурній людині протест і охоту боротися з нею, таку реакцію почував у собі гетьман, про політичні його плани навіть не згадуючи. Вони були природним випливом тієї стихійної реакції, а заразом скріпляли її.
Без насильства не збудуєш і не перетвориш держави. Це ясно. Насилуй собі своїх людей — але яке тобі діло до нас? Ми ж інший народ, і насильство твоє над нами стократ гірше й кари гідніше, бо воно знущається над нашим почуттям національним. За нами найсвятіше право боронитися, не перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природі, щоб зберегти свій рід і гатунок. Яке діло Україні, що ти хочеш утворити нову, московську державу?”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Народ — не дивниця, але старшини! — поправив Чуйкевич.— Старшини розбираються в ділі. Кожному відомо, що діється в Москві, а вони ніби не бачать. Якось воно буде — гадають”.
“Так буде, що знову край переміниться в пустиню. Знову лиш димарі говоритимуть про колишні свободи і села, і черепи людські з німим докором глядітимуть чорними очодолами в наше веселе небо”.
“І воно вже нашим не буде,— з жалем доповіла Мотря.— На українські дикі поля чужинці гайворонами нахлинуть і заведуть свій лад, свою мову і звичаї, а про наше життя тільки сумний спомин остане”.
“А все із-за нашої незгоди. Дав нам Господь землю велику й багату, ніби рай, та не вложив у серця наші справжньої любові до неї”.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“У звірів милосердя більше, ніж у людей!”
“Звіра плекай, так він прив'яжеться до тебе, а в людей тільки помста одна, вдяки немає”.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Гетьман Мазепа як градобур дивився на грізнохмаре українське небо і розумом своїм силкувався відвернути тучу.
У розум свій не втратив віри. Знав, що нема нікого, щоб бистротою ума і багатством досвіду перевищував його.
Але ж він один, а ворогів багато. Навіть союзники, теперішні й майбутні, не бажають добра Україні. Всіх їх жахає її буйна сила, плодючість землі та людської природи, всіх їх приманює до себе гарна Україна, як приваблива коханка. Знесилувати її бажають.
Жодному з них не вірить старий гетьман Мазепа, цареві Петрові менше всіх. Цей деспот навіть з намірами не скривається своїми. За кого він має Мазепу? За нікчемного самолюба, за служку гнучкошийого чи за продажливого амбітника, котрий за нагороду малу і найбільшого злочину не зжахнеться?”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“НА УКРАЇНІ ГУЛО
На Україні гуло. Віками робилися миті, всякому ясно було, що гніву Божого не минути...
З усіх боків насувалися хмари, ніде не видно було шматочка ясного неба.
Куди не глянеш — чорно, де не повернешся — блискавки та громи.
Сіркою і згаром заносить.
Люди почувають себе, як збентежена тучею отара, Не цікава їм праця на ріллі, не радує їх ні збіжжя буйне, ні скотина гарна — крізь смуток дивляться на світ. Для кого виснажуєш сили, пощо потом землю обливаєш? Завтра, як не ворог, так свої прийдуть і знівечать твоє добро.
Навіть діти не були батькам милі.
На яку долю …
вони виростають, який талан судила їм судьба? Дівчат татари поженуть у ясир, хлопців якийсь новий Ярема посадить на палі, останнім москаль пообрізує носи — ось будуччина ваша! Змовилися всі сили лихі, щоб поневолити тебе, народе волелюбивий. Любиш ти волю тую більш усього на світі, так любиш, що мордуєш її. Мордуєш роз'єднанням своїм, буйністю степової вдачі, неохотою до всього, що сковує тебе. Не признаєш влади своєї, так чужа поневолює тебе.
Чуєте? Усіма бездорожніми шляхами торохтять залізні вози, навантажені кайданами на тебе.
Чуєте? Стружать палі, на які застромлять вас, як мотилів на шпильку!
Бачите? Блищать штики, на котрі кидатимуть дітей неповинних ваших і котрими лона матірні розпорють, щоб не родили нащадків колишньої слави.
Ріжтесь, кусайтеся, бийтесь!”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Гетьман рукою очі протер, ніби зі сну збудився.
“Північ — година духів”.
“Дванадцята вночі”,— додав Орлик.
“Ніколи перед півночею не сплю,— говорив Мазепа, а все ж таки, як дванадцятий удар почую, робиться на душі моторошно. Здається, що ось-ось відчиняться двері і появляться Виговський, Дорошенко, Самійлович, Многогрішний, Сомко і всі інші, їм же несть числа. Появляться і стануть дорікати мені, стануть плювати на мою сиву голову, що я забув про їх муки та кривди, забув про сором України”.
Орлик вдивився в цей образ, котрий йому гетьман так несподівано поставив перед його очі, і про Петра забув.
“Що ти зробив? — спитають мене тіні замучених предків. Що ти зробив, щоб помститись за нас, щоб визволити народ? Матір твою, Україну, колесують, а ти орден святого Андрія почепив на шию і спокійно глядиш на її муки!..”
“Уважай, Пилипе,— звернувся нараз до Орлика гетьман,— вважай, щоб і тобі так колись у північну годину не явився дух гетьмана Мазепи”.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Дивуюся, як ваша ясновельможність не вгнуться під отсим тягарем.
Хтось його двигати мусить... Двигни цей камінь, двигни!”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Перед гетьманом на столі лежала його булава. Глянув і не впізнав її. Немов на те, що досі носив. Новими блисками мерехтіло дороге каміння. Тільки рубіни всі ті самі, подібні до капель скам'янілої крові.
...
Гетьман булаву підняв. Ніколи вона не була така важка, як тепер.
Це не булава, а хрест, святий хрест, котрий прийдеться нести або на український Сіон, або на Голгофу.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Гетьман хоче, щоб Карло йшов на Москву, а він, мабуть, прямує на Україну. Це також небажаний і небезпечний зворот. Союзник добрий, коли він здалеку, а ввійде в край - і з союзника зробиться неприятелем, бо народ не любить чужого війська, яке б воно не було. Тепер не люблять москалів, а прийдуть шведи, то й їх не любитимуть. І не дивуватися. Яке б не було військо, а для народу тягар.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин

“Біда тільки в тім, що Карло не слухає нікого. Гетьмана теж. Покладається на свій власний розум. Змарнував кілька місяців на бездільному постою і дав Петрові нагоду зібрати більше війська та краще вимуштрувати його. Петро не дурний. Він вчиться воєнної штуки від Карла. А це не добре. Найгеніальніший вождь, як непотрібно перетягне війну, то може її програти, бо вороги освояться з його тактикою і переймуть секрети його побід.”
― Богдан Лепкий, Не вбивай. Батурин