Ukraine Quotes

Quotes tagged as "ukraine" (showing 1-30 of 75)
Aberjhani
“Peace is not so much a political mandate as it is a shared state of consciousness that remains elevated and intact only to the degree that those who value it volunteer their existence as living examples of the same... Peace ends with the unraveling of individual hope and the emergence of the will to worship violence as a healer of private and social dis-ease.”
Aberjhani, The American Poet Who Went Home Again

Taras Shevchenko
“Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі —
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають,—
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором.
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози —
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!”
Taras Shevchenko, Кобзар

Taras Shevchenko
“Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.”
Taras Shevchenko, Кобзар

Anatoly Kuznetsov
“That there is in this world neither brains, nor goodness, nor good sense, but only brute force. Bloodshed. Starvation. Death. That there was not the slightest hope not even a glimmer of hope, of justice being done. It would never happen. No one would ever do it. The world was just one big Babi Yar. And there two great forces had come up against each other and were striking against each other like hammer and anvil, and the wretched people were in between, with no way out; each individual wanted only to live and not be maltreated, to have something to eat, and yet they howled and screamed and in their fear they were grabbing at each other’s throats, while I, little blob of watery jelly, was sitting in the midst of this dark world. Why? What for? Who had done it all? There was nothing, after all, to hope for! Winter. Night.”
Anatoly Kuznetsov, Babi Yar: A Document in the Form of a Novel

Christopher Hitchens
“Since the fall of the Berlin Wall in 1989, historians have become both more accurate and more honest—fractionally more brave, one might say—about that 'other' cleansing of the regions and peoples that were ground to atoms between the upper and nether millstones of Hitlerism and Stalinism. One of the most objective chroniclers is Professor Timothy Snyder of Yale University. In his view, it is still 'Operation Reinhardt,' or the planned destruction of Polish Jewry, that is to be considered as the centerpiece of what we commonly call the Holocaust, in which of the estimated 5.7 million Jewish dead, 'roughly three million were prewar Polish citizens.' We should not at all allow ourselves to forget the millions of non-Jewish citizens of Belarus, Russia, Ukraine, and other Slav territories who were also massacred. But for me the salient fact remains that anti-Semitism was the regnant, essential, organizing principle of all the other National Socialist race theories. It is thus not to be thought of as just one prejudice among many.”
Christopher Hitchens, Hitch 22: A Memoir

Orest Subtelny
“To celebrate the Russian/Ukrainian partnership, in 1954 the 300th anniversary of the Pereiaslav Treaty was marked throughout the Soviet Union in an unusually grandiose manner. In addition to numerous festivities, myriad publications, and countless speeches, the Central Committee of the all-union party even issued thirteen "thesis", which argued the irreversibility of the "everlasting union" of the Ukrainians and the Russians: "The experience of history has shown that the way of fraternal union and alliance chosen by the Russians and Ukrainians was the only true way. The union of two great Slavic peoples multiplied their strength in the common struggle against all external foes, against serf owners and the bourgeoisie, again tsarism and capitalist slavery. The unshakeable friendship of the Russian and Ukrainian peoples has grown and strengthened in this struggle." To emphasize the point that the union with Moscow brought the Ukrainians great benefits, the Pereiaslav anniversary was crowned by the Russian republic's ceding of Crimea to Ukraine "as a token of friendship of the Russian people."
But the "gift" of the Crimea was far less altruistic than it seemed. First, because the peninsula was the historic homeland of the Crimean Tatars whom Stalin had expelled during the Second World War, the Russians did not have the moral right to give it away nor did the Ukrainians have the right to accept it. Second, because of its proximity and economic dependence on Ukraine, the Crimea's links with Ukraine were naturally greater than with Russia. Finally, the annexation of the Crimea saddled Ukraine with economic and political problems. The deportation of the Tatars in 1944 had created economic chaos in the region and it was Kiev's budget that had to make up loses. More important was the fact that, according to the 1959 census, about 860,000 Russians and only 260,000 Ukrainians lived in the Crimea. Although Kiev attempted to bring more Ukrainians into the region after 1954, the Russians, many of whom were especially adamant in rejecting any form of Ukrainization, remained the overwhelming majority. As a result, the Crimean "gift" increased considerably the number of Russians in the Ukrainian republic. In this regard, it certainly was an appropriate way of marking the Pereiaslav Treaty.”
Orest Subtelny, Ukraine: A History

“Але основна заслуга Потебні та, що він теоретично обґрунтував право самостійного розвитку мови і показав перспективи розвитку мов людства. Потебня виходив з того, що мова завжди якнайщільніше зв'язана з мисленням. Він завжди розглядав різні «мови як глибоко відмінні системи засобів мислення». Наприклад, німець уживає при іменнику артикля, дієслово в підрядному реченні ставить в кінець; українець цього не робить. Отже, чи німець мислить як українець, а потім додає артикль і переставляє дієслово? Ясно що ні. Самий перебіг мислення дещо відмінний. Кожний народ мислить по-своєму, і це зумовлено його мовою. Так усі люди бачать те саме, але не зовсім однаково, бо не цілковито тотожний у них устрій ока. Приказки, усталені вирази, сфера вживання кожного слова — все це різне в різних мовах, і все це безпосередньо позначається на мисленні. Отже, своєрідність мови — це своєрідність мислення. Людство тим багатше на надбання думки, чим більше мов воно плекає.

Потебня категорично відкидає можливість злиття усіх мов людства в єдину — абсурдна ідея, з якою потім носилися більшовики, приховуючи нею русифікаторську політику. Якби таке злиття сталося, каже Потебня, то це означало б непоправне збіднення людської культури:

«Якби об'єднання людства щодо мови й народності було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це єдине було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності — інші народності».

«Послідовний націоналізм, — каже Потебня в іншому місці, — є інтернаціоналізм».”
Юрій Шевельов, Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941-1943 рр.

“During the Russia-NATO Council session in Bucharest in April 2008, Putin called Ukraine “a complex state formation. If the NATO issue is added there,” he said, “along with other problems, this may bring Ukraine to the verge of existence as a sovereign state.”

Later during the same summit, in a discussion with U.S. President George Bush, Putin said that Ukraine was “not a real country.” This is clearly light-years away from the “common principles” laid down in the Founding Act, signed by Russia and the members of NATO in 1997, in which Russia had recognized the inherent right of all countries “to choose the means to ensure their own security.” Putin’s declaration was a scarcely veiled threat that Russia would intervene if Ukraine decided to join NATO.

Doubts on Ukraine’s viability as a sovereign state were expressed on many occasions by leading Russians. On March 16, 2009, the Kremlin ideologue Gleb Pavlovsky wrote in the Russkiy Zhurnal, a Russian online magazine of which he is the owner, an article titled: “Will Ukraine Lose Its Sovereignty?” This article was followed four days later by an interview with Sergey Karaganov, the éminence grise of the Russian foreign policy community and head of the Presidium of the Council on Foreign and Defense Policy. This article had the title: “No One Needs Monsters. Desovereignization of Ukraine.” Karaganov depicted Ukraine as a failed state that was in a process of “passive desovereignization.” The process was, however, not only “passive.” Karaganov warned that “Russia will not want to see absolutely ungovernable territories close by.”

Yuriy Shcherbak, former Ukrainian ambassador to the United States, wrote in response: “In military language it is called the ideological-propagandistic support of the future operation on capturing the territory of a sovereign state.”

In fact, Russian politicians continued to denounce Ukraine as an “artificial” country that had no right to exist. At the height of the financial crisis Valery Fadeyev, editor of the political journal Ekspert, wrote: “Ukraine is cheap, we can buy it.” It sounded less aggressive, almost as a joke, but it expressed the same contempt for Russia’s neighbor and its status as an independent, sovereign state [239―40].”
Marcel H. Van Herpen, Putin's Wars: The Rise of Russia's New Imperialism

Михаил Зыгарь
“У Виктора Януковича и Владимира Путина была длинная совместная история: еще в 2004 году Путин был уверен, что сделает Януковича президентом Украины. Близко знавший Януковича чиновник говорит, что еще тогда Янукович попросил у Путина российский паспорт. На случай, если придется экстренно убегать из страны. Что ответил Путин, неизвестно.”
Михаил Зыгарь, Вся кремлевская рать: Краткая история современной России

Andrey Kurkov
“Сейчас школьники многих, если не всех, школ Москвы пишут поздравительные открытки и письма поддержки своим однолеткам из Донецка и Луганска, а в самих Донецке и Луганске дети рисуют рисунки-подарки для "бойцов ополчения", то есть для боевиков, воюющих с украинской армией.

Дети, живущие в других регионах Украины, тоже рисуют патриотические рисунки-подарки для бойцов украинской армии и добровольцев. Когда-нибудь рисунки детей, живущих сейчас по разные стороны от линии фронта, будут выставлены в одном музее. Очень хочется, чтобы это время наступило быстрее.”
Andrey Kurkov, 2014. Хроника года: Блоги. Колонки. Дневники

Timothy Snyder
“Появилась даже такая шутка: Украина — это страна, где люди говорят по-русски, а Россия — это страна, где люди молчат по-русски [141].”
Timothy Snyder, Украинская история, российская политика, европейское будущее

“Я не принимал участие ни в каких торжественных мероприятиях [14.10.2016], ни в каких шествиях, парадах. Кстати, мне очень непонятно, чего это вдруг парад "Азова" ― это "парад патриотов"? Тогда парад "Свободы" ― это парад кого... барабанов? Я не пошел ни туда, ни сюда, а вместе со своей семьей сегодня поехал по кладбищам, где похоронены пацаны. Я не патриот?

Я разговаривал с семьей на Лесном кладбище, где похоронен боец "Азова" с позывным "Вальтер". Я стоял с его вдовой, с его дочерью, с его братом и женой брата. И никого там больше не было. Ни барабанов, ни факелов. Там вообще никого не было.”
Георгий Тука

“The paradox of the Eurasian Union is that its primary goal is not Eurasia. Its most desired object is Ukraine.”
Федор Лукьянов

“Мое зеркало успешно отражает агрессию.”
Евгений Гендин, 2014. Хроника года: Блоги. Колонки. Дневники

Михаил Зыгарь
“По словам очевидцев, на закрытой встрече [в апреле 2008 г.] Путин вспылил, когда речь зашла об Украине. «Украина — это вообще не государство! — заявил он Джорджу Бушу. — Часть ее территорий — это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!» Закончил свою небольшую речь Путин фразой «Если Украина уйдет в НАТО, то уйдет без Крыма и Востока — она просто распадется».

На эту угрозу Путина тогда мало кто обратил внимание, потому что все следили за тлеющими противоречиями между Москвой и Тбилиси. О том, что реальный конфликт может вспыхнуть между Россией и Украиной, никто всерьез не верил.”
Михаил Зыгарь, Вся кремлевская рать: Краткая история современной России

“Наш президент распят на шоколадном кресте:
82% какао, спирт, ванилин, орехи,
вечность — в дорожной карте, смерть — в путевом листе,
только радиоволны любят свои помехи. [...]

Наша война еще нагуливает аппетит,
мимо креста маршируют преданые комбаты,
но Петр поднимает голову и победно хрипит:
"82% какао, спирт, ванилин, цукаты…”
Александр Кабанов, 2014. Хроника года: Блоги. Колонки. Дневники

Михаил Зыгарь
“В феврале 2015 года, когда отмечалось 26-летие вывода советских войск из Афганистана, Путин признается, что прекрасно понимает Брежнева: «Сейчас, когда годы проходят и когда становятся известными все больше фактов, мы понимаем лучше и лучше, что послужило тогда поводом и причиной для ввода советских войск в Афганистан. Конечно, ошибок было очень много, но были и реальные угрозы, которые в то время советское руководство пыталось купировать вводом войск в Афганистан».

Символично, что именно ветераны афганской войны сыграют важнейшую роль в последующих событиях в Крыму.”
Михаил Зыгарь, Вся кремлевская рать: Краткая история современной России

Михаил Зыгарь
“Первые потери появились и среди российских солдат — на кладбище под Псковом появились свежие могилы десантников, убитых на востоке Украины. Скрывать участие российской армии, по сути, было уже невозможно, но Владимир Путин продолжал отрицать очевидное. В телефонном разговоре с Ангелой Меркель он уверял, что под Донецком только солдаты, которые ушли в отпуск. «Хорошо, а они что, у вас в отпуск прямо с оружием и военной техникой уходят?» — восклицала канцлер. «Ой, вы знаете, у нас в стране такое воровство, такая коррупция. Эта техника наверняка украдена со складов», — не смущаясь, ответил Путин. Меркель повесила трубку.

При этом Путин вовсе не считал, что он кого-то обманывает: солдаты, по его мнению, знали, на что шли. 10 сентября, через неделю после окончания боев под Иловайском, он пошел в церковь и, по его словам, «поставил свечки за тех, кто пострадал, защищая людей в Новороссии». Тем самым он отдал дань памяти тех солдат, участие которых в войне Россия до сих пор не признает. Семьям убитых военных выплатили компенсации — при условии, что они не будут разговаривать с журналистами.”
Михаил Зыгарь, Вся кремлевская рать: Краткая история современной России

“Убийцами Паши в моей жизни пробита огромная брешь. А для самых близких — это просто конец вселенной... Я хотел бы их всех обнять и сказать слова соболезнования, которых не могу пока подобрать. Так все это тяжело, невозможно. Но умом я понимаю, что "невозможно" нам придётся оставить в той, довоенной жизни. В нынешней жизни возможно все, и смерть в первую очередь.

Я, конечно, не знаю, кто и по чьему заказу его убил. Но чувствую, что Паша сегодня погиб за всех нас. И неизвестно, сколько ещё нас погибнет в этой безумной развязанной Россией войне.”
Айдер Муждабаев

“...Кожній людині відомо, що жадна мова світу не терпить літерального, дослівного перекладу на будь-яку іншу мову. Дух мови виявляється в незчисленній масі властивих саме даній мові виразів і зворотів — і іґнорувати це означає іґнорувати дух мови. Большевики зазіхнули і на цей дух мови. Вони проголосили принцип: ніяких особливостей мови — кожному російському слову повинно відповідати українське слово — і тільки одне.

Наслідків цього було два. Якщо російська мова була деколи багатша на синоніми, то вони просто переносилися живцем в українську. Так, коли українським словам «прапор», «стяг» протистояли російські «знамя», «стяг», «флаг», то слово «флаг» переносилось без особливої на те потреби в українську мову. Так само було накинуто українській мові і непотрібні їй російські слова, як «крупний» (пор. рос. «крупные бои» — укр. «великі бої», рос. «крупное предприятие» — укр. «велике підприємство», рос. «крупные успехи» — укр. «значні успіхи», «крупные яблоки» — укр. «дорідні яблука» і інш.), «злодєйський» і безліч інших.

З другого боку, якщо українська мова була багатша на синоніми або розгалуження слів, то всі "зайві" проти російської мови слова відкидалися і практично заборонялися. Приміром, по-російському кажуть «первый ряд партера», «ряды бойцов», «в ряде случаев». По-українському цьому має відповідати: «перший ряд партеру», «лави бійців», «у низці випадків». Як бачимо, одному російському слову відповідає троє українських. Такого русифікатори потерпіти не могли. Слова «лава» і «низка» в такому значенні були відкинені заборонені (не зважаючи на те, що «лави» вживалося у відомій комуністичній пісні) — скрізь писали, як по-російські: «ряд».

Відкинено слово «опанувати», хоч його ще й Шевченко часто вживав, бо не можна ж було припустити, щоб одному російському слову «овладеть» відповідали двоє українських: «опанувати» і «оволодіти»; заборонено вираз «розв'язати питання» — треба було говорити «вирішено питання», щоб знову таки одному російському слову («решить»), боронь боже, не відповідало двоє українських. Взагалі чорні списки заборонених українських слів відзначалися чим завгодно, тільки не короткістю. Добра половина словника була вилучена.

Зовсім не дозволялося мати українські слова, запозичені з західньо-європейських мов, якщо вони відсутні в російській мові. «Страйк» був замінений на «стачку» чи «забастовку», «парасолька» — на «зонтик» і т. д. Якщо іншомовне слово виступало в іншій звуковій оболонці, ніж у російській, то ця форма проголошувалася "вульґарною". Так, слово «лицар» замінено на «рицар», «пошта» на «почта» і т. п. Шукати тут послідовності не доводиться. Приміром, у слові «лицар» початкове «л» замінилося на «р» ще в XVI-XVII сторіччі за загальним законом: при наявності в слові двох «р» перше замінялося на «л» (порівн., напр., ще такі слова як «лимар», з німецького «Riemer»). Большевики міняють «лицар» на «рицар», а «лимар» лишають по-старому. Чому? Та просто тому, що слово «рицар» є в російській мові, а слова «рымарь» немає. Але робиться це під приводом, нібито слід в ім'я культури відновити ту форму, що була в мові, звідки взято дане слово. Чому ж тоді російське слово «тарелка» (і українську «тарілка»), позичене з німецького «Teller», не перероблено на «талерка»? Чи російській мові "вульґаризація" не страшна? В тім то й річ, що на історичні традиції російської мови большевики зважали, а історичні традиції української мови були їм далекі, чужі, ворожі і винищувалися ними.”
Юрій Шевельов, Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941-1943 рр.

“За критерієм виключності спільних звукозмін (тобто беручи до уваги звукозміни, поширені лише в дотичній парі мов, і притому в усіх діалектах кожної) українська та російська мови таких не мають. Якщо надавати значення спільності в межах ширшого слов’янського мовного простору (а на те можна знайти рацію), то протягом доісторичного періоду було чимало звукозмін, спільних для протоукраїнських і проторосійських діалектів. Декотрі з них є українсько-російсько-білоруські...

...

...Проте всі ці звукозміни, хіба що за винятком... нічого не важать із погляду наявності якихось особливих зв’язків між українською та російською мовами, бо вони мали місце в різних слов’янських мовах у різні часи й з усією очевидністю являли собою незалежні еволюційні процеси, подібність між якими цілком задовільно можна пояснити спільним праслов’янським спадком.

...

Після XIII ст. жодної спільності у фонологічній еволюції української та російської мов уже не було. Можна відзначити хіба що кілька позірних збігів... але ці нечисленні подібності є випадкові й лише часткові.

...

Отже, спільні риси в українській і російській мовах спричинені спільністю або рівнобіжністю (або почасти спільністю й почасти рівнобіжністю) їх еволюції за доісторичних часів у ширшому слов’янському контексті, а також відносно недавніми російськими впливами на українську (щонайраніше від середини XVII ст.).”
Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“З-поміж усіх слов’янських мов українська має найбільшу кількість спільних або однакових звукозмін із білоруською. Можна легко дійти висновку про близьку спорідненість цих двох "мов-сестер". Одначе такий статистичний підхід має поверховий характер і може ввести в оману, а зроблені за його допомогою висновки хибують на поспішність і надмірну спрощеність. При розгляді цього питання потрібна гнучкість.

Щонайперше впадає в очі, що впродовж протоукраїнського періоду не було жодної звукозміни, спільної для протоукраїнських та лише для білоруських діалектів, узятих як цілокупність. Частина звукозмін мала поширення лише в зоні, яка тепер зветься південнобілоруською...

...

Ба більше, з-посеред специфічних рис, спільних для "південнобілоруських" та українських діалектів, усі, крім, можливо, однієї, поширювалися не на цілокупність українських діалектів, а лише на північні...

...

Отже, насправді жодна з перелічених змін не була українсько-білоруською в риґористичному розумінні, тобто не обіймала всіх українських і всіх білоруських діалектів, обмежуючись тільки цими двома мовами. Усі зміни або охоплювали ширшу територію, або спостерігалися лише в особливому діалектному утворенні, що ми його умовно називаємо київсько-поліським наріччям. Пізніше це утворення розпалося: його північна частина вступила в процес формування білоруської мови, а південна — української. Ілюзія спільності давніх процесів в українській і білоруській мовах створюється наявністю в них спільних рис. Однак ці спільні риси зумовлені "поділом" київсько-поліського наріччя між обома мовами.

<...>

Таким чином, наявність подібностей в українській і білоруській мовах почасти пояснюється розпадом київсько-поліського наріччя і його поділом між цими двома мовами, почасти спільними звукозмінами, почасти каталітичним впливом білоруської мови на українські звукозміни. Спільні українсько-білоруські звукозміни як такі припадають на період від середини XIII до XVII ст., але найбільшу інтенсивність і вагомість вони мали від середини XV до середини XVI ст., тобто під час міцної зверхності Великого князівства Литовського над значною частиною України. Втім, і тоді чимало білорусько-українських звукозмін не переходили за польський кордон. Якщо говорити про зв’язки між українською та білоруською фонологічною еволюцією в ширшому слов’янському контексті, то вони були щільні як за доісторичної доби, так і за пізніших часів.”
Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“Хоч як парадоксально це звучить, але поділ діалектів на північні та південні в українській мові є давнішим від самої української мови, що вона, власне й виникла завдяки злиттю цих двох діалектних угруповань (точніше — південного та південної частини північного, оскільки північна частина цього останнього з бігом історичного розвитку віддалилася від південної частини, ввійшовши в процес формування та еволюції білоруської мови).

...

Новопостала єдність північно- та південноукраїнських діалектів, вочевидь, закріпилася, коли обидва реґіони підпали під владу Київської держави. Її першим виразним проявом був занепад єрів (бл. 1050—1150 рр.). Це окреслення покриває, зрештою, цілий комплекс звукозмін, що серед них не одна й не дві мали принциповий характер, і повна тотожність цих процесів аж до дрібних деталей, за винятком вторинних розбіжностей у передачі звукосполуки -iji в закінченні ґен. мн. (київ.-поліс. люде́й проти гал.-под. люди́й) та в поодиноких словах на кшталт соловей проти гал.-под. солові́й, безперечно доводить уже досягнуту ними на той час єдність.”
Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“Это пост в фейсбуке, а это блокпост — на востоке,
наши потери: пять забаненных, шесть «двухсотых»,
ранены все: укропы, ватники, меркель, строки,
бог заминирован где-то на дальних высотах.”
Александр Кабанов

“Якби об'єднання людства щодо мови й народності було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це єдине було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності — інші народності”
Олександр Потебня

“Послідовний націоналізм — є інтернаціоналізм”
Олександр Потебня

“Історичну фонологію української мови здебільшого розглядають ізольовано або ж у порівнянні тільки з російською та білоруською мовами. За першого підходу предмет дослідження опиняється у вакуумі, за другого він невиправдано перехиляється лише в один бік. Поняття східнослов’янської єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як “схід“ чи “захід“ сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті. Якщо поняття східнослов’янської єдності має бути сенсовним з лінґвістичного пункту зору, його треба вивести як результат дослідження, а не постулювати голослівно від початку.”
Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

Marina Lewycka
“...the wind in Ukraina blows very hard and cold at this moment. But it will not always be so. And where there is love, there is always enough warmth for the human soul to thrive.”
Marina Lewycka, A Short History of Tractors in Ukrainian

Осип Назарук
“І так їх тресували по черзі, всіх без ріжниці походження і віри, і мови, і всіх, що породила наша гарна земля, котрої її мешканці не могли оборонити із-за неладу між ними.”
Осип Назарук, Роксоляна

“In my native valley of the middle Dniester, gentry spoke Polish, peasants — Ukrainian, officials — Russian with the Odessa accent, merchants — Jewish, carpenters and joiners — being Filippians and Old Believers — Russian with the Novogrod accent, the kabanists spoke in their own dialect. Additionally, in the same area there were also villages of Polish-speaking noblemen, and nobles who spoke Ukrainian, Moldovan villages speaking in Romanian; Gypsies speaking in Gypsy, Turks were no longer there, but in Khotyn, on the other side of the Dniester and in Kamieniec, their minarets were still standing...All these shades of nationality and languages were also in a semi-fluid state. Sons of Poles sometimes became Ukrainians, sons of Germans and French — Poles. In Odessa, unusual things happened: the Greeks became Russians, Poles were seen joining Soyuz Russkavo Naroda. Even stranger combinations arose from mixed marriages. ‘If a Pole marries a Russian woman,’ my father used to say, ‘their children are usually Ukrainians or Lithuanians’.”
Jerzy Stempowski, W dolinie Dniestru. Pisma o Ukrainie

« previous 1 3