українська література Quotes

“І Андрій квапився. Але не для наглядача квапився, а для свого симпатичного стража, що має ось вести його зараз уперше до чистилища, або, вірніше, - до першої сфери Дантового пекла, як той Вергілій свого Алігієрі. Тільки ж це зовсім манюсінькій Вергілій, та ще й геть-чисто змодернізований, - і такий же буде в нього й Алігієрі...”
― Іван Багряний, Сад Гетсиманський

“Історія культурних зв'язків між Україною і Росією - це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати."
Шевельов”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Приймати допомогу, що йде від любові, - це було одне з найправильніших рішень за час лікування.”
― Яніна Соколова, Я, Ніна

“Боротьба за владу між переможцями й переможеними - це завжди боротьба за пам'ять. Навіть зовсім уже безчільний узурпатор прагне легітимізувати свої завоювання й шляхетно виглядати в очах сусідів.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Перед реальною дійсністю моя химера відразу вилиняла, вицвіла, витрухла. Треба було аж сюди приїхати, треба було нарешті опинитися перед можливістю ствердити ілюзію свого мрійного "хочу", щоб одразу переконатися в штучній вигаданості бажання, породженого літньою нудьгою і дозвіллям.”
― Домонтович

“Пам'ятаєте „Іскрівську“ пародію 1861 року на читацькі інтереси Санкт-Петербурга? Одна дама питає другу: „Ma chere, что ты читаешь?“ „Тараса Шевченко“, — відповідає та. „Ах, помню — из малороссийской жизни; там Тарас влюбляется в Шевченку — какая душка этот Гоголь“. Принаймні Олена Штакеншнейдер ніяк не могла збагнути, чому це публіка в Пасажі вітала Шевченка просто шаленими оваціями, а Достоєвського — скромними оплесками. Тільки тому, що Шевченко — мученик за правду? Але ж і Достоєвський був на каторзі!..”
― Леонід Ушкалов, Що таке українська література

“Ніч ласкаво приймала його в свої широкі обійми й любовно посміхалась йому зорями. Він сідав десь на горбику й виймав з-за пазухи якусь паличку, яку довго й ніжно обтирав рукавом свитки. Потім приставляв її до рота, зітхав, і від палички в тужливу, ніжну ніч котились з хурчанням ще більш ніжні, більш тужливі згуки. Про що він грав, тужливий син степів і праці? Хіба він знав? Хіба те знав нічний вітрець, син неба і степів? Один з них грав, бо так було потрібно, а другий радісно підхоплював сі згуки, грався ними і котив до сумно схиленого жита... І жито журно слухало ті згуки, хиталось колосом і м'яко шепотіло з вітром, згуками і Василем.”
― Володимир Винниченко

“Ми не знаємо, що буде з нами за годину, за рік, п’ять або двадцять п’ять років. Усі під небом. Так, і воно часто дає сигнали, але щастя залежить тільки від нас самих, ні від кого більше. Живіть на повну. Ризикуйте, закохуйтеся, подорожуйте, цінуйте й перестаньте зважати на те, що думають про вас ті, хто не заслуговує й на мить ваших думок. Позбудь­теся токсичних людей навколо. Відпустіть тих, хто зневірює. Оточіть себе тими, хто любить і дбає.... Не відкладайте на завтра можливість бути щасливими. Приймайте себе такими, якими ви є. Любіть... Рак — дурак. Але він навчив мене любити і боротися.

У кожного своя історія боротьби із цим недугом. Мені пощастило його здолати. Комусь — ні. Хвороба не обирає. Лікування не зав­жди ефективне. Але те, що знаю напевно: ви ніколи не зможете здолати рак, якщо опустите руки. Не відкладайте життя на потім. Живіть кожен день, як останній. А небо... Небо зав­жди за нас!”
― Яніна Соколова, Я, Ніна

“Хірурги часто розповідають, що їм доводиться робити людям боляче, щоб ті жили. Я думаю, що так само часом доводиться говорити одне одному правду, щоб жити далі.”
― Яніна Соколова, Я, Ніна

“Нудьга - то потвора з головою Горгони. Нудьга приносить з собою біль, викликає в людині химерні ілюзії, що досі спали, не прокидаючись, в невідомих і темних проваллях душі. Коли б рік або ж півроку назад мені хтось сказав, що я чинитиму те, що я роблю зараз, я знизав би плечима й засміявся у вічі: чого не вигадають люди!... Я не знав, що кожна людина, яка б твереза та позитивна вона не була, завжди здібна віддатись болісним тривогам потворних ілюзій і в самій цій мучительній тривозі вигаданих уявлень знайти для себе втіху.”
― Домонтович

“Найприкріше божеволіти, зберігаючи ясну свідомість свого божевілля. Кожну ілюзію отруєно свідомістю її ілюзоронсти. І водночас нема сили, нема волі скинути з себе потворні примари літньої душної кволої нудьги.”
― Домонтович

“Найбільше вона боялася в знайомих предметах знаходити несподівано інші, невластиві речі (як коли розрізаєш грушку, а там - кокон якоїсь мерзенної комахи).”
― Мирослав Лаюк, Баборня

“Історію підкореного народу довго намагалися розповідати брутальні переможці, позбавляючи підпорядкованих їхнього права свідчити про себе самих.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Для вітчизняних авторів "москаль" сливе завжди постає представником нижчої культури, а російські впливи виявляються розтлінними, нищачи моральні засади старосвітського українського суспільства, руйнуючи усталені стосунки, підриваючи повагу до законів і звичаїв. Зневага в той самий час сусідить зі страхом.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Ствердження безвартісности російської літератури пов'язане якраз із комплексом загроженої культури.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Хронологічно настанова на закритість, консервативні цінності, орієнтація на село і народ, ототожнення із селянством, як єдиних носіїв національної тожсамости, на фольклор, кобзарство як охоронців історичної пам'яті були не в останню чергу реакцією на імперський тиск і небезпеку асиміляції.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Це доля поневоленої культури - приреченість на непочутість у ширшому світі, на самозамкненість, бо популярністю обдаровують лише загарбників. Тож вибір існує лише між славою і честю.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Коли не можуть говорити підпорядковані, про їхнє минуле розповідають переможці. Закономірно, що здобувши нарешті право голосу, жертви найперш артикулюють свій протест, образу, бажання все усправедливити й заодно покарати кривдників.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач.”
― Василь Стефаник, Камінний хрест. Новели

“Її [книжки] концепція, **ідея має бути зрозумілою на раз-два-три.** Підкреслюю — не факт, що простою, а саме **зрозумілою**. Інакше вона не матиме короткого шляху до читача.”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Чому реакцію передбачити неможливо? _Тому що ризики видавничої справи здебільшого лежать у площині конкуренції за читання_”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Типовий негативний відгук можна коротко сформулювати так: „На кожній сторінці написана маячня, яку я купив за власні гроші/витратив дорогоцінний вільний вечір!”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Головна мета нашого перебування у мережі — **вибудувати комунікацію зі спільнотою** таким чином, щоб найближчі та найцінніші контакти перейшли у реальність. І все. **Нічого більше.**”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Чому ваші герої ніколи не погоджуються із життєвими обставинами? Чому вам так хочеться всюди втулити хепі-енд? Чому ваші оповідання побудовані за однією схемою? Відповідь відома виключно вам.”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“За мить пісня об’єднала всіх, навіть Яша споважнів, підтримуючи її своїм ліричним тенором, що незрозумілим способом жив у його прозаїчному горлі.”
― Валер'ян Підмогильний, Місто

“Винниченко поруч із Горьким і Купріним належав до трійки найпопулярніших авторів Російської імперії, його п'єси з успіхом ішли на сценах Берліна, Дрездена, Ляйпцига, Мілана, Москви, Парижа, Петербурга, ав 1922 році німці навіть екранізували „Чорну Пантеру“ („Die Schwartze Pantherin“). Тим часом сьогоднішній читач асоціює українську літературу початку минулого століття з Франком, Лесею Українкою чи тим-таки Коцюбинським, а от Винниченко опиняється десь далеко-далеко на маргінесах — десятиліття замовчування та цькування цього надзвичайно талановитого письменника й у Радянській Україні, й на еміграції далися взнаки.”
― Леонід Ушкалов, Що таке українська література

“Загалом життя змістилося у віртуальну реальність, тому що у справжній все було незрозумілим і страшним.”
― Tamara Duda, Доця

“Нас Україна прийме такими, як ми є, ми їй усякі пригодимося: і глухі, і німі, і без пам'яті".”
― Tamara Duda, Доця

“До кінця історії лишилося небагато”
― Tamara Duda, Доця

“Своя земля тільки тоді своя, коли її наші знизу підпирають.”
― Tamara Duda, Доця