українська література Quotes

“Історія культурних зв'язків між Україною і Росією - це історія великої і ще не закінченої війни. Як усяка війна, вона знає наступи і відступи, знає перекинчиків і полонених. Історію цієї війни треба вивчати."
Шевельов”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Боротьба за владу між переможцями й переможеними - це завжди боротьба за пам'ять. Навіть зовсім уже безчільний узурпатор прагне легітимізувати свої завоювання й шляхетно виглядати в очах сусідів.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Перед реальною дійсністю моя химера відразу вилиняла, вицвіла, витрухла. Треба було аж сюди приїхати, треба було нарешті опинитися перед можливістю ствердити ілюзію свого мрійного "хочу", щоб одразу переконатися в штучній вигаданості бажання, породженого літньою нудьгою і дозвіллям.”
― Домонтович

“Пам'ятаєте „Іскрівську“ пародію 1861 року на читацькі інтереси Санкт-Петербурга? Одна дама питає другу: „Ma chere, что ты читаешь?“ „Тараса Шевченко“, — відповідає та. „Ах, помню — из малороссийской жизни; там Тарас влюбляется в Шевченку — какая душка этот Гоголь“. Принаймні Олена Штакеншнейдер ніяк не могла збагнути, чому це публіка в Пасажі вітала Шевченка просто шаленими оваціями, а Достоєвського — скромними оплесками. Тільки тому, що Шевченко — мученик за правду? Але ж і Достоєвський був на каторзі!..”
― Леонід Ушкалов, Що таке українська література

“Нудьга - то потвора з головою Горгони. Нудьга приносить з собою біль, викликає в людині химерні ілюзії, що досі спали, не прокидаючись, в невідомих і темних проваллях душі. Коли б рік або ж півроку назад мені хтось сказав, що я чинитиму те, що я роблю зараз, я знизав би плечима й засміявся у вічі: чого не вигадають люди!... Я не знав, що кожна людина, яка б твереза та позитивна вона не була, завжди здібна віддатись болісним тривогам потворних ілюзій і в самій цій мучительній тривозі вигаданих уявлень знайти для себе втіху.”
― Домонтович

“Найприкріше божеволіти, зберігаючи ясну свідомість свого божевілля. Кожну ілюзію отруєно свідомістю її ілюзоронсти. І водночас нема сили, нема волі скинути з себе потворні примари літньої душної кволої нудьги.”
― Домонтович

“Найбільше вона боялася в знайомих предметах знаходити несподівано інші, невластиві речі (як коли розрізаєш грушку, а там - кокон якоїсь мерзенної комахи).”
― Мирослав Лаюк, Баборня

“Історію підкореного народу довго намагалися розповідати брутальні переможці, позбавляючи підпорядкованих їхнього права свідчити про себе самих.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Для вітчизняних авторів "москаль" сливе завжди постає представником нижчої культури, а російські впливи виявляються розтлінними, нищачи моральні засади старосвітського українського суспільства, руйнуючи усталені стосунки, підриваючи повагу до законів і звичаїв. Зневага в той самий час сусідить зі страхом.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Ствердження безвартісности російської літератури пов'язане якраз із комплексом загроженої культури.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Хронологічно настанова на закритість, консервативні цінності, орієнтація на село і народ, ототожнення із селянством, як єдиних носіїв національної тожсамости, на фольклор, кобзарство як охоронців історичної пам'яті були не в останню чергу реакцією на імперський тиск і небезпеку асиміляції.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Це доля поневоленої культури - приреченість на непочутість у ширшому світі, на самозамкненість, бо популярністю обдаровують лише загарбників. Тож вибір існує лише між славою і честю.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Коли не можуть говорити підпорядковані, про їхнє минуле розповідають переможці. Закономірно, що здобувши нарешті право голосу, жертви найперш артикулюють свій протест, образу, бажання все усправедливити й заодно покарати кривдників.”
― Віра Агеєва, За лаштунками імперії

“Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач.”
― Василь Стефаник, Камінний хрест. Новели

“Її [книжки] концепція, **ідея має бути зрозумілою на раз-два-три.** Підкреслюю — не факт, що простою, а саме **зрозумілою**. Інакше вона не матиме короткого шляху до читача.”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Чому реакцію передбачити неможливо? _Тому що ризики видавничої справи здебільшого лежать у площині конкуренції за читання_”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Типовий негативний відгук можна коротко сформулювати так: „На кожній сторінці написана маячня, яку я купив за власні гроші/витратив дорогоцінний вільний вечір!”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Головна мета нашого перебування у мережі — **вибудувати комунікацію зі спільнотою** таким чином, щоб найближчі та найцінніші контакти перейшли у реальність. І все. **Нічого більше.**”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“Чому ваші герої ніколи не погоджуються із життєвими обставинами? Чому вам так хочеться всюди втулити хепі-енд? Чому ваші оповідання побудовані за однією схемою? Відповідь відома виключно вам.”
― Наталія Васильєва, Після останньої крапки

“За мить пісня об’єднала всіх, навіть Яша споважнів, підтримуючи її своїм ліричним тенором, що незрозумілим способом жив у його прозаїчному горлі.”
― Валер'ян Підмогильний, Місто

“Винниченко поруч із Горьким і Купріним належав до трійки найпопулярніших авторів Російської імперії, його п'єси з успіхом ішли на сценах Берліна, Дрездена, Ляйпцига, Мілана, Москви, Парижа, Петербурга, ав 1922 році німці навіть екранізували „Чорну Пантеру“ („Die Schwartze Pantherin“). Тим часом сьогоднішній читач асоціює українську літературу початку минулого століття з Франком, Лесею Українкою чи тим-таки Коцюбинським, а от Винниченко опиняється десь далеко-далеко на маргінесах — десятиліття замовчування та цькування цього надзвичайно талановитого письменника й у Радянській Україні, й на еміграції далися взнаки.”
― Леонід Ушкалов, Що таке українська література

“Загалом життя змістилося у віртуальну реальність, тому що у справжній все було незрозумілим і страшним.”
― Tamara Duda, Доця

“Нас Україна прийме такими, як ми є, ми їй усякі пригодимося: і глухі, і німі, і без пам'яті".”
― Tamara Duda, Доця

“До кінця історії лишилося небагато”
― Tamara Duda, Доця

“Своя земля тільки тоді своя, коли її наші знизу підпирають.”
― Tamara Duda, Доця

“Справді, навіщо я живу? Рішуче не розумію. І невже на цих жовтих цяточках тягнеться теж ця чиясь злісна штука, що зветься життя? Уявляю, як повинно бути нудно тій істоті, яка з обов'язку свого становища мусить бути безсмертною: це ж така одноманітна, монотонна річ — життя.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Ні, я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніша ознака самотніх та, що вони нічого і нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Мені нічого не треба від людей, я не потребую їхнього ближчого товариства; для мене досить випадкового сміху, розмови, шматочка профілю або невиразної плямки обличчя в темних рамцях вікна. Вони рухаються навколо мене, але не зачіпають; і свідомість своєї цілковитої ізольованості серед них, незалежності, самоти, дає чуття глибокого спокою. Тепер я вже не гасну, лишаючись наодинці з собою; не хапаюсь до людей. Навпаки, мені здається, що тепер я з ними пригасаю. Мабуть, у тих, що видужують, буває такий стан. Але від чого ж я видужую?”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Ні в чому я не можу дійти до кінця. Навіть у злому я не можу дійти до кінця. Навіть у злому я не то втомляюсь, не то лякаюсь і зупиняюсь на півдорозі. Рідко яку книжку я дочитую до краю. Мої довгі судові справи наганяють на мене нудьгу, я спішу скинути їх з себе, передаю іншим, калічу, програю. Ненавиджу і мщуся я тільки вибухами, спокушаю в один замах, а коли треба робити методично, постійно, тягом, я прохолоджують і нічого не виходить. Коли на мене нападає хвиля і я хочу зробити кому-небуть щось добре, то треба, щоби це було зроблено відразу, бо інакше я починаю нудитись своєю доброчинністю, вона надокучає мені , я критикую і сміюся з себе, а кінець кінцем виходить по Писанію: «Аще доброє хощу, злоє содіваю». Содіваю злоє, навіть не бажаючи того, — виходить само собою.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля

“Мені приємно заманути чоловіка на саму гору і зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, поширених надією і захватом, блискає жах — є найкращий. Приємно, коли увага застигає й ти обережно м'яко повертаєш його в той бік, який тобі потрібний. А він усміхається і гадає, що сам іде, «сам іде»! От за це ще можна багато дати: коли ти так запанував над ним, що він уже й не помічає того.”
― Володимир Винниченко, Записки Кирпатого Мефістофеля