українська література Quotes

“І Андрій квапився. Але не для наглядача квапився, а для свого симпатичного стража, що має ось вести його зараз уперше до чистилища, або, вірніше, - до першої сфери Дантового пекла, як той Вергілій свого Алігієрі. Тільки ж це зовсім манюсінькій Вергілій, та ще й геть-чисто змодернізований, - і такий же буде в нього й Алігієрі...”
― Іван Багряний, Сад Гетсиманський

“Приймати допомогу, що йде від любові, - це було одне з найправильніших рішень за час лікування.”
― Яніна Соколова, Я, Ніна

“Творці української літератури віддали найкращі сили мистецтву, не отримавши за це ні гроша, і якщо не всі вони були знайомі з тюрмами, то всі, принаймні, з жандармами.
Хіба може таку літературу зрозуміти людина, яка ніколи не відчула, що таке громадська мужність і обов’язок совісти?”
― IEvhen Sverstiuk, Собор у риштованні

“Час неосяжний, коли він категорія Вічності. А звичайний наш час, повсякденний, мигтить-мигтить, його завжди не вистачає. Він летить, мов експрес, не встигнеш озирнутися, а ти вже вчорашній. Пролітаємо крізь події, підбиваємо підсумки на льоту. Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.”
― Ліна Костенко, Записки українського самашедшого

“Ніч ласкаво приймала його в свої широкі обійми й любовно посміхалась йому зорями. Він сідав десь на горбику й виймав з-за пазухи якусь паличку, яку довго й ніжно обтирав рукавом свитки. Потім приставляв її до рота, зітхав, і від палички в тужливу, ніжну ніч котились з хурчанням ще більш ніжні, більш тужливі згуки. Про що він грав, тужливий син степів і праці? Хіба він знав? Хіба те знав нічний вітрець, син неба і степів? Один з них грав, бо так було потрібно, а другий радісно підхоплював сі згуки, грався ними і котив до сумно схиленого жита... І жито журно слухало ті згуки, хиталось колосом і м'яко шепотіло з вітром, згуками і Василем.”
― Володимир Винниченко

“Ми не знаємо, що буде з нами за годину, за рік, п’ять або двадцять п’ять років. Усі під небом. Так, і воно часто дає сигнали, але щастя залежить тільки від нас самих, ні від кого більше. Живіть на повну. Ризикуйте, закохуйтеся, подорожуйте, цінуйте й перестаньте зважати на те, що думають про вас ті, хто не заслуговує й на мить ваших думок. Позбудь­теся токсичних людей навколо. Відпустіть тих, хто зневірює. Оточіть себе тими, хто любить і дбає.... Не відкладайте на завтра можливість бути щасливими. Приймайте себе такими, якими ви є. Любіть... Рак — дурак. Але він навчив мене любити і боротися.

У кожного своя історія боротьби із цим недугом. Мені пощастило його здолати. Комусь — ні. Хвороба не обирає. Лікування не зав­жди ефективне. Але те, що знаю напевно: ви ніколи не зможете здолати рак, якщо опустите руки. Не відкладайте життя на потім. Живіть кожен день, як останній. А небо... Небо зав­жди за нас!”
― Яніна Соколова, Я, Ніна

“Хірурги часто розповідають, що їм доводиться робити людям боляче, щоб ті жили. Я думаю, що так само часом доводиться говорити одне одному правду, щоб жити далі.”
― Яніна Соколова, Я, Ніна