Boże igrzysko Quotes

“В очах багатьох лібералів „нації“ майже за визначенням егоїстичні, ірраціональні та руйнівні, натомість „держави“, хоч які їхні теперішні вади, принаймні потенційно піддаються реформам.

<...>

Непоправно оптимістичні з приводу готовності автократів і тоталітарних вождів визнавати свої провини й виправлятися, вони всупереч усяким надіям неодмінно сподіваються, що можна якимось чином урятувати статус-кво, не вдаючись до насильства й революції. Сьогодні вони не менш щиро прагнуть „лібералізації“ Радянського Союзу, ніж їх попередники колись прагнули реформувати царську Росію і зберегти Австро-Угорщину. Повнячись страху, мовляв, нові національні держави можуть виявитись не менш репресивними, ніж династичні імперії, вони визнавали їх появу з неохотою і чималим скептицизмом. Отже, цілком парадоксально й вочевидь усупереч своїм начебто ліберальним принципам, вони ніколи не квапилися активно підтримувати затяжну боротьбу національних рухів проти автократії й тиранії.

<...>

За ситуацій, коли всяке політичне життя було міцно заморожене поколіннями автократичного контролю, ідея поступової реформи або „політичної еволюції“, як і плавлення масла в холодильнику, завжди була нереалістична. Ба більше, образ західних лібералів, що затишно засуджують дії людей, ідеали яких не разу були випробувані полум'ям, був не менш образливим ніж сміховинним. Тяжко усвідомлювати, що західним лібералам була властива прикра тенденція ставати на бік влади, тобто бути проти того народу Східної Європи, що найщирше поділяв їхні власні принципи.

<...>

Відколи держави, що поділили Польщу, міцно утвердили свій контроль, поляки ніколи не могли домогтися елементарної справедливості, як вони бачили її, мирними методами. Вони могли сподіватися на зміну свого тяжкого становища, тільки залучивши зовнішню допомогу або спричинивши великі заворушення. ... Поліпшити долю двадцяти мільйонів поляків можна було тільки коштом дискомфорту двухсот мільйонів інших європейців. Як висловився колись лорд Брум, „польська справа суперечила бажанням інших держав. Усі вони прагнули миру, натомість оборона справи Польщі означала війну.“ ... Коли британський парламентар або російський ліберал викривали несправедливість панівного устрою, коли німецький або італійський націоналіст затято нападався на дрібну тиранію своїх гнобителів, їх широко вітали як реформаторів, проґресистів і людей, обдарованих баченням майбутнього. Вважали, що вони згладжують непослідовність усталеного ладу, проте не загрожують йому. А коли поляк виголошував ті самі думки або вимагав для поляків тих самих прав, що їх мали інші народи, його раз по разу критикували як „бунтівника“, „мрійника“, „екстреміста“ або „фанатіка“. Кинувши виклик авторитетові головних континентальних імперій, він провокував набагато більшу ворожість і дуже своєрідну реакцію.”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski

“Головним об'єктом занепокоєності Баторія був східний сусіда Речі Посполитої — Велике князівство Московське і його великий князь — Іван IV, прозваний Грозним.

Московія не була звичайною державою, а Іван не був нормальним сусідою.

Причина полягала не тільки в тому, що Московія вже понад століття конфліктувала з Литвою через Смоленськ, і не тільки в тому, що під час останнього безкоролів'я Іван поновив війну в Лівонії.

Такі речі були звичайним явищем.

Не дуже велике мало значення й те, що московським жорстокості та амбіціям годі було знайти порівняння тієї жорстокої та амбіційної доби.

Тривога Баторія зосередилася на демонічних рисах Москви, що вочевидь пожирала не тільки землі своїх сусідів, а й найкращих громадян і традиції самої Росії.

Ці риси дали змогу Іванові IV утверджувати претензії на землі та почестві в Росії, набагато вищі від тих, що їх коли-небудь мали він сам, його предки і його далеке князівство.

„Збирання земель руських“ отим „третім Римом“ мало таке саме логічне обґрунтування в Східній Європі, як у Західній Європі його міг би мати якийсь ірландський князьок, що надумав би збирати кельтські землі Франції, Іспанії та Британії під егідою Дубліна, або якийсь герцог Франконії, який прагнув би відновити Франкську імперіюю Карла Великого.

Цілком позбавлена бодай найменшого впливу Ренесансу та Реформації, Іванова Москва жила власними патологічними вартостями у своєму закритому світі.

Проте сорок років розгнузданого варварства не спромоглися породити реакцію, що десь в іншій країні була б цілком природною річчю.

Ба більше, Іван мав певний авторитет в очах людей, які не скуштували безпосередньо його репресій.

Королеві Англії Єлизаветі видавалося цілком доречним розвивати торговельні контакти навколо мису Норд-Кап, а імператорові в далекому Відні — вигадувати дипломатичні союзи.

Але для Польсько-Литовської держави ситуація була зовсім інша.

Боротьба з Московією тієї пори була справою і принципу, і виживання.

Коли під час виборів Стефан Баторій обіцяв „захищати християнський світ“, він не закликав до хрестового походу проти турків, культурою яких захоплювався і сюзеренітет яких над Трансильванією він давно вже визнав.

Баторій закликав до війни проти Московії.”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski

“Поділи були невіддільним елементом процесу придушення реформ, щоб можна було зберегти російське панування. Річ Посполиту Польщі й Литви ліквідували не внаслідок її внутрішньої анархії. Її ліквідували тому, що вона раз по раз намагалася реформувати себе”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski

“У Відні державні діячі ніяк не могли переконати царя відмовитись від контролю над країною, віддавна окупованою його переможним військом. У Парижі проводирі союзників ніяк не могли спонукати Юзефа Пілсудського дотримуватись їхньої політики. В Ялті та Потсдамі Черчіл та Рузвелт ніяк не могли дипломатичними засобами спонукати Сталіна зректися наперед визначеного наміру.

Кожної з цих вирішальних митей питання вирішувалося не за столом нарад, — їх визначала реальна ситуація й люди, які тримали віжки практичної влади.

В менш важливі миті дипломатичні заходи відігравали ще меншу роль.

Фактично протягом новітнього періоду ноти, протести й заперечення з приводу Польщі лягали грубим шаром, мов осеневе листя, натомість життя у Східній Європі тривало без ніяких збурень.”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski

“Після придушення Січневого повстання накотилась хвиля терору [проти римо-католицької церкви в Польщі]. Цього разу початкову стриманність папи в Санкт-Петербурзі тлумачили як ознаку слабкості, натомість його запізнілі протести породили мстиву відповідь. На аудієнції в грудні 1865 р. царський chargé d'affaires, уповноважений, у Римі зухвало закинув папі, мовляв, „католіцизм еквівалентний революції“. Формальний розрив відносин був неминучий. Згодом католицька церква в Росії зазнала другого цілеспрямованого нападу, що тривав аж до 1883 р., коли підписали другий конкордат, не менш непереконливий і незадовільний, ніж перший. Просто не існувало ніяких засобів, якими можна було б примусити автократичний уряд дотримуватися своїх зобов'язань.”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski

“За доби імперіалізму, коли світ заполонили імперії, було природним, що вимоги національних територій обговорювали в імперіалістичних категоріях. У революційних колах дії держав, що поділили Польщу, в Східній Європі давно дали імперіалізмові ту лиху назву, яку Ленін згодом прибрав в шати марксистської теорії. Те, що Росія, Німеччина та Австрія винні в імперіалізмі в найгіршому значенні цього слова, давно вже стало визнаною доктриною польських радикалів. Але то була гра, в яку могло грати кілька партнерів. Росіяни, німці та австрійці, ображені й роздтрадовані польськими нападами на свої священні імперії, з'ясували, що можуть відплатити тією ж монетою. Вимоги відновити незалежність Польщі, що мали колись підтримку більшості європейських радикалів, тепер були з радістю охарактеризовані як „польський імперіалізм“. Соціалісти всіх країн, що в принципі чинили опір утвердженню націоналізму, з великою втіхою хапалися за модні епітети. Отже, виникла курйозна ситуація, коли, скажімо, британські соціалісти послідовно обстоювали цілісність величезної багатонаціональної Російської імперії, союзника Британської імперії у двох світових війнах, і натомість чинили опір формуванню „імперіалістичної“ польскої держави в будь-якій іншій формі, крім найурізанішої.”
― Норман Дейвіс, Boże igrzysko: Historia Polski