“Після придушення Січневого повстання накотилась хвиля терору [проти римо-католицької церкви в Польщі]. Цього разу початкову стриманність папи в Санкт-Петербурзі тлумачили як ознаку слабкості, натомість його запізнілі протести породили мстиву відповідь. На аудієнції в грудні 1865 р. царський chargé d'affaires, уповноважений, у Римі зухвало закинув папі, мовляв, „католіцизм еквівалентний революції“. Формальний розрив відносин був неминучий. Згодом католицька церква в Росії зазнала другого цілеспрямованого нападу, що тривав аж до 1883 р., коли підписали другий конкордат, не менш непереконливий і незадовільний, ніж перший. Просто не існувало ніяких засобів, якими можна було б примусити автократичний уряд дотримуватися своїх зобов'язань.”