“За доби імперіалізму, коли світ заполонили імперії, було природним, що вимоги національних територій обговорювали в імперіалістичних категоріях. У революційних колах дії держав, що поділили Польщу, в Східній Європі давно дали імперіалізмові ту лиху назву, яку Ленін згодом прибрав в шати марксистської теорії. Те, що Росія, Німеччина та Австрія винні в імперіалізмі в найгіршому значенні цього слова, давно вже стало визнаною доктриною польських радикалів. Але то була гра, в яку могло грати кілька партнерів. Росіяни, німці та австрійці, ображені й роздтрадовані польськими нападами на свої священні імперії, з'ясували, що можуть відплатити тією ж монетою. Вимоги відновити незалежність Польщі, що мали колись підтримку більшості європейських радикалів, тепер були з радістю охарактеризовані як „польський імперіалізм“. Соціалісти всіх країн, що в принципі чинили опір утвердженню націоналізму, з великою втіхою хапалися за модні епітети. Отже, виникла курйозна ситуація, коли, скажімо, британські соціалісти послідовно обстоювали цілісність величезної багатонаціональної Російської імперії, союзника Британської імперії у двох світових війнах, і натомість чинили опір формуванню „імперіалістичної“ польскої держави в будь-якій іншій формі, крім найурізанішої.”