“У Відні державні діячі ніяк не могли переконати царя відмовитись від контролю над країною, віддавна окупованою його переможним військом. У Парижі проводирі союзників ніяк не могли спонукати Юзефа Пілсудського дотримуватись їхньої політики. В Ялті та Потсдамі Черчіл та Рузвелт ніяк не могли дипломатичними засобами спонукати Сталіна зректися наперед визначеного наміру.

Кожної з цих вирішальних митей питання вирішувалося не за столом нарад, — їх визначала реальна ситуація й люди, які тримали віжки практичної влади.

В менш важливі миті дипломатичні заходи відігравали ще меншу роль.

Фактично протягом новітнього періоду ноти, протести й заперечення з приводу Польщі лягали грубим шаром, мов осеневе листя, натомість життя у Східній Європі тривало без ніяких збурень.”