Юлія Баткіліна's Blog, page 6
July 1, 2019
June 25, 2019
June 21, 2019
Не ворожать
А щастя не ворожать, бо воно
Яскравий птах, що не співає в клітці.
Найбільші зорі падають на дно,
На воду, мов листи чи сухозлітки.
І над лісами лине зорепад,
І над серцями лине зорепад,
Мечами, що чатують сон мерців,
І музикою, сповненою пауз,
І арфою у божій правиці,
над вогнищами в травах степових,
над душами, над мріями живих…
(с) Юлія Баткіліна
Фото Alex Strachan
June 19, 2019
Місяць
Ти спиш – і не рахуєш уві сні
Провалені і виконані місії…
І тихо по кімнаті ходить місяць
І щось собі мугикає під ніс.
І чорних тіней довгі язики
позлизували сіль твоєї втоми,
злизали нас – і вже тепер ніхто ми,
лиш ніжність і пульсуюча блакить.
Ніщо не має значення тепер,
Допоки ми зависли у міжчассі,
В кімнату лине море, білі чайки,
А місяць залишається на чатах,
безсонне сонце, срібне і сліпе.
(с) Юлія Баткіліна
Телеграм – https://t.me/rozpovid
Про мову та бабусь: історія перша
Про бабу Фросю, привид комунізму та дефіцитні казки
Як за класичними уявленнями дитина долучається до української мови? Бабусині казки, пісні та замовляння, звісно. Мамині колискові.
Аж два рази.
Від прабаби Фросі, мами маминої мами, я дійсно почула перші в житті слова українською, але цього не пам’ятаю, мені було від народження кілька днів. Розповідали.
“Гарна дитинка, але ж жиденя”, – виголосила прабаба Фрося, побачивши згорток з очима. І більше ніколи при мені не говорила українською. Вон...
June 9, 2019
Літо в місті
Над дахами і деревами, над пивнушками і ятками з полуницею висить срібний місячний серпик.
На сходах біля пошти сидять немолоді і не дуже тверезі чоловіки. Погано попрасовані білі штані “зі стрілками”, офісні сорочки напнулись на пузах. Пляшки і наїдки тут же на сходах, на пакеті з АТБ.
– Тепер, коли стільки часу минуло, – каже один, – я думаю: та я їй вдячний. Чуєш, я вдячний…за цей…як його..досвід.
– Еге ж, – зітхає другий і шумно ковтає пиво.
Варто відійти від крамниць і людей, в темряву,...
