Юлія Баткіліна's Blog, page 4
November 11, 2019
Здається, що світло зникло уже давно – відео в бібліотеці
Я читала вірші в різних місцях, але в місці сили все виходить зовсім інакше. Музей у селі Старий Мізунь, де зібрані речі, що зберігають тепло людей, душ, давно відлетілих, родинні історії, горе та радість. На запрошення Ольги Гладич, директорки Старомізунська Сільська Бібліотека, я сама ненадовго стала експонатом. Це правда наче ніч в музеї, коли манекени в старовинних строях оживають. Тому, що на мені…не знаю, скільки років цим речам, набагато старші за мене.
September 18, 2019
Спогади літа
У літні ночі темних автострад,
Якими линуть вогняні сузір’я,
Втрачаю слух, тоді втрачаю зір я,
Себе – аж поки сни мої розіб’є
Неуникненна вранішня пора.
А ніч пливе. Розпечений бетон
Потроху віддає пекельну спеку.
І наче я всього нарешті спекалась,
І не наздожене мене ніхто.
Ні я, ні ті, хто сни мої плекав,
Ні вороги, ні друзі, ні знайомі.
Я – тільки ніч у спальному районі,
На дні небес потоки молока.
Строкаті
Непричесані
Зірки,
Очеретяні рукави ріки.
Дуби, такі суворі і скуйовджені.
Непевний...
September 17, 2019
Цей рок-н-рол зламався
Мовчки в пітьмі сидять – без вина і сну,
Згадують це усе, а усе – минуло,
Перебирають мертвий метал прикрас,
В пальцях хрусткі пожовклі світлини мнуть,
Спати б уже якраз.
Поміж дахів нічне самотиння виє.
Цей рок-н-рол зламався, несіть новий.
Ріки ночей повільних густі, гіркі,
Пам’ять зринає сиротами по шкірі,
Все, що уже ніколи не буде так,
Всі, хто давно не наші і не такі,
Білі лункі міста,
Де вже давно живуть павуки та цвіль.
Армагедон прострочений. Все. Привіт.
Сенсу немає згадувати тепер
Пісню, яка у...
Здається, що світло зникло уже давно
August 18, 2019
Куст: з ранку до ночі
З того часу, як я знаю рівненських письменників, Рівне для мене – місто сміливості. Сміловості починати нову справу, ігнорувати застарілі уявлення типу “та кому ми потрібні” (собі ж, а це важить не так мало, як комусь може здаватися), доводити справи до кінця. Відпустка співпала мені цього року так вдало, що я встигла ненадовго завітати на арт-семінар “Куст”, побачити ще один приклад того, як багато можуть люди, якщо обирають активну позицію замість пасивних спога...
August 12, 2019
Нарізно
Вона йому каже: «І все одно, з ким ти спиш».
Бреше.
Тягне.
Вагається.
Передчасно.
Посеред пекла дощить – а це буває нечасто.
Плюскотить океан далекий у світ і його стовпи.
На їхні сумісні знімки лягає пил.
І він їй у відповідь теж принесе брехні:
«Та це ненадовго, нічого справді не важить».
Неначе у ньому натисли невидимий важіль,
По обох приходить печаль, люта справа її, кривава,
І жоден не хоче першим сказати «ні».
Отак по обидва боки брехня і біль.
І кожен сидить і міряє по собі.
(с) Юлія...
