meowkotmarina

“У Берліні майже щойно впав мур, і вже заповідався мир, як невблаганний каток. У кожному місті, що було частиною цього одноманітного деіндустріалізованого світу, в кожному згаслому розореному селі діти, які не мали мрій, слухали цю групу з Сієтла — "Nirvana". Вони відпускали волосся та намагалися перетворити своє душевне сум’яття на гнів, а смуток — на децибели. Рай було втрачено назавжди, революції не буде, залишалося тільки шуміти. Антоні кивав головою в такт. Тут було тридцятеро таких, як він. Наприкінці пісні він здригнувся, а потім — усе, кінець. Можна йти додому.”
― Nicolas Mathieu, Ірина Славінська (translator), Тетяна Омельченко (illustrator)

“Навіть той камінь, порепаний і соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші —і він подорожує.”
― Майк Йогансен, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію. Як будується оповідання. Поезії

“Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач.”
― Василь Стефаник, Камінний хрест. Новели

“Про антропофагів ширилися дивовижні перекази, плелися сюжети на кшталт того, що в цьому гуртку — як переповідав 1924 року в доповіді про творчість Рильського Віктор Петров, — "молоді гурмани" замовляють для своїх вечер котлети з людького м’яса. Зрозуміло, що автори макабричного свідчення неприховано цитують тут Шарля Бодлера, котрий пресерйозно радив скуштувати мозок маленької дитини, що нагадує, мовляв, смак горіхів. Для епатування традиційного смаку всі засоби вважалися добрими. А культ Шарля Бодлера антропофаги шанували свято.”
― Віра Агеєва, Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ XX століття