Богдана Неборак

“Коли людину катують, аби зізналася, в чому потрібно, — їй не дають заснути. Спочатку здається, що це мине, що це можна пережити. Ну що вони зроблять, заснеш — розбудять, а ти знову заснеш. Але все не так. У якийсь момент ти, вимучений, скажеш собі: нема ж нічого кращого за спокій. Ти зможеш розказати, ти не зможеш не розказати все, що треба й не треба. Україна, після гамору й шалу, криків і танців, хотіла спати. І байдуже, хто їй цей сон обіцяв. Головне: той, хто пропонував ще трохи попрацювати, перестав бути чутим і здавався нахабою.”
― Мирослав Лаюк, Світ не створений

“Нічний Київ мені був ніби кава, про яку забув, а коли згадав — вона ще не остигла. Київ був — як музика. Київ плавився від власної чарівності.”
― Мирослав Лаюк, Світ не створений

“Я не поїду, — дивився Ежен на Сену.
— Чому?
— Бо твоя країна — мов той концерт, на якому ми щойно були, як ці виконавиці та їхні композиції на сцені.
— Прекрасні?
— Хаотичні, непередбачувані.
— Тобто живі.
— Тобто вони мене злякали.”
― Мирослав Лаюк, Світ не створений

“Це так дивно — відчувати радість, коли накриваєш чиїсь голі щиколотки. Помічати, що хтось дивиться на тебе; а коли бачить, що ти помітив, не відвертається. Мити тарілку від супу, де вона лишила кружальця моркви. Вона ненавиділа варену моркву, а ти любив те, що вона ненавидить варену моркву. Але якби вона любила, ти б любив її і за це…”
― Мирослав Лаюк, Світ не створений