De synthèse Quotes

“Я ще не знала, що опублікую тисячі інших скриншотів, які перетворяться в фотокомпозиції, а потім і в зображення занурення. Що тоді я заклала основи своєї соціальної реінтеграції, яка зорганізується навколо поширення файлів, обміну емотіконами і збором зірочок захоплення.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Мені не потрібні додаткові знання про те, як я влаштована всередині. Попри своє бажання, я знаю, що нігті постійно ростуть, як і волосся, яке маю підрізати на рівні плечей, щоб мати змогу закручувати його вузлом і не завдавати неприємних відчуттів шкірі, я вмію «чистити зуби м’ятною пастою і щодня мити тіло, щоб не було подразнень і неприємного запаху поту, який ненавиджу. І навіть не бажаючи того, знаю про екскременти, кров і сечу. І цього вже забагато.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Більшість часу я не думаю про власне тіло. Не знаю, що маю відчувати, коли роблю собі пальпацію, що там повинно бути, а що — ні. Моє тіло схоже на сусіда, про існування якого я «знаю, якого іноді десь там чую, але ніколи не зустрічала.
І враз це мене починає непокоїти.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Але після моменту першого піднесення подальше спілкування мені швидко набридло. У мене й надалі не було бажання зав’язувати якісь стосунки. Мені бракувало енергії підтримувати балачки. Зусилля для відповіді щораз видавилися нездоланними; я проводила багато часу в роздумах, щоб відповісти, піддаючи сумніву правоту своїх слів. Я була нездатною до спонтанності, до того, щоб відкрити себе.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Після свого народження, перш ніж проявитися у вічності, я перетворилася на таку собі безформну естетичну інтуїцію, на невтілену ідею.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Я жила поміж двох світів, ні реалізованою насправді у власному тілі, ані повністю поглинутою світом фікції, який перетинала.
Я розвивалася, але не могла назвати власних філософських орієнтирів. Не знала, чи я атеїст, чи агностик, а чи віруюча. Не знала, чи вірю я в реінкарнацію, чи хочу для себе після смерті нірвану, чи рай, а чи нічого. Не знала, чи маю віру в людство, чи ні, чи людський вид є таким собі штамом бактерії, який оскверняє планету, чи навпаки, він перебуває у процесі трансмутації, в точці, в якій розкривається його справжня божественна природа. Мені хотілося вірити. Що насправді існують шамани, здатні перетворитися на орлів, монахи, які медитують голими надворі посеред тібетської зими. Що чорна енергія космосу, можливо, є універсальною божественною свідомістю. Було досить однієї книжки, щоб я полюбила науку, а потім іншої — щоб я сповнилася недовірою до неї, щоб у мене виникло бажання зацікавитися «езотеричною інтуїцією. Я була глибоко вільною і водночас губилася в нескінченому лабіринті заплутаних знань, абсурдно організованих, як вимисел. Я сумнівалася в усьому. Більшість часу мала відчуття, що нічого насправді справжнього не існує, що все залежить від прийнятої точки зору.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Правда в тому, що я завжди вміла замінити одну в’язницю іншою. Задуху в передмісті — на самотність під софітами в Парижі, і далі, у власній квартирі в центрі міста, я завжди вміла залишатися там, у зашморгу.
Аж до мого заглиблення у віртуальну реальність, я чекала. Я інтуїтивно знала, що знайду себе в цьому, через зображення. Що те, що зветься «реальністю», з її матерією, з її біосферою, було лише величезним залом очікування, перш ніж розпочнеться справжня програма мого життя, з її формуванням відкритості, відповідною назвою і зміною мелодійних нот.”
― Karoline Georges, De synthèse

“… «я була нечутливою до поганого поводження з собою. Або, точніше, у мене не було сил генерувати хоч якісь емоції. Стан постійного переляку з мого дитинства змінився певною байдужістю. Я просто спостерігала. Достатньо було завмерти перед екраном довколишнього світу, і всі програми змінювали одна одну, за галасом ішов безлад, божевільний регіт і драма; траплялися «прекрасні люди й монстри, усе було мінливим, а я залишалася їхнім вірним глядачем, завжди.”
― Karoline Georges, De synthèse

“У мене було бажання втекти. Та я залишалася закам’янілою у своїй кімнаті. Іноді я наважувалася вийти подихати повітрям, гуляючи у своєму районі. Тоді ж бачила дітей, які ще не вміли говорити, але втікали зі своїх пісочниць, бігали далеко від своїх матусь і намагалися досягти вулиці; бачила їхній рішучий намір стрибнути через голову, бунтувати, нав’язати власну волю. Те, чого мені так і не вдалося зробити. У три чи чотири роки, коли втеча була способом піддатися, запустити переслідування, в якому я програю, і в будь-якому випадку знов опинюся на своєму місці, нерухома, може, навіть «позбавлена телевізора, бо намагалася від нього віддалитися.”
― Karoline Georges, De synthèse

“Я намагалася пояснити їй, що справді хотіла знати, що є важливішим, що, зрештою, питала тільки про це. Я бачила, як вона вагається, іноді вона відказувала, що сім’я — це важливо. Але вона ненавиділа власну матір, яка телефонувала їй щодня. Я чула, як вона бреше, переводить розмову на інше, не каже правду про наше щоденне життя. Вона ніколи не говорила ні з батьком, ні з сестрою чи братом. У матері не було друзів; казала, що усе завжди закінчується трагічно, бо кожен намагається відхопити свій шмат пирога і тільки й чекає, щоб всадити ножа в спину. Я не розуміла, що оте все могло би означати, але виразу огиди на материному обличчі було досить, щоб закрити тему. Тих, хто жив поруч, вона теж ненавиділа. Сусідка зліва — шизофренічка, монстр, до якого варто ставитися з пересторогою. Сусідка справа — розумово відстала, як вважала моя мати, вона викликала ще меншу довіру. А далі жила базіка і її сусідка, величезна, як слон, і вона ні з ким не розмовляла. Були ще англійці, єдина сім’я в окрузі, в охайності яких виникали сумніви, бо «вони не стежили за своїм газоном. Мати казала, що то питання культури, що вони, можливо, переїхали з Онтаріо, і що там ніхто не переймається бур’янами на своїх ділянках, і що на Заході країни ще гірше.
Я мала зрозуміти, що в інших місцях не краще.”
― Karoline Georges, De synthèse