“Правда в тому, що я завжди вміла замінити одну в’язницю іншою. Задуху в передмісті — на самотність під софітами в Парижі, і далі, у власній квартирі в центрі міста, я завжди вміла залишатися там, у зашморгу.
Аж до мого заглиблення у віртуальну реальність, я чекала. Я інтуїтивно знала, що знайду себе в цьому, через зображення. Що те, що зветься «реальністю», з її матерією, з її біосферою, було лише величезним залом очікування, перш ніж розпочнеться справжня програма мого життя, з її формуванням відкритості, відповідною назвою і зміною мелодійних нот.”