Фелікс Австрія Quotes

“Молитви - це пара від сліз, яка піднімається до неба.”
― Sofia Andrukhovych, Фелікс Австрія

“«Те, у чому ми живемо, — будівлі, одяг, меблі, посуд, може не тільки служити нашим потребам. […] Усі ці предмети здатні бути продовженням думок і почуттів, розмовою, запитанням, твоєю власною відповіддю».”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Якщо так далі піде, то і Бога пояснить фізика. Кількасот років тому за ці слова мене б спалили біля ратуші і я стала б другою страченою в нашому місті відьмою.”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“«Господи милосердний, думала я дорогою додому, дивуючись, що вже навколо так сухо, що болото на хідниках позасихало на кору і потріскалось, утворивши павутинні рисунки. Це життя таке крихке. Випаровується, як вода випарувалась із цієї грудки сухої землі. Ось повіяв вітер — і вона розсипалася на порох.»”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Так зрісся з ним за ці роки, що вже не розуміє, чому не повинен різьбити голівки маків, символи вічного сну та спокою, і листя барвінку, що завжди зеленіє, квіти лілєї з вигнутими лепестками, дубового листя з жолудями

Розділ 3 [11.IV]”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Як на мене якщо вже вірити в чудеса, то нехай це будуть чудеса заради розваги.

9.1.1900”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Чи довго я так зможу проіснувати, без шкіри? Чи не спалахну вогнем? цієїж ночі і не згорю на попіл?
Мій рот був повен гіркоти: щастя, яким я повнилась, від початку містило в собі отруту. Бо хоч любов моя божественна, вона заборонена Господом. Бо її не може бути ніяк. Хоч як не переставляй фігури, хоч які комбінації випробовуй, жертвуй, чим хочеш, обіцяй, що завгодно - не допоможе. Ця любов заборонена, смертельна, неможлива.
Її немає.”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Не знаю, що то за чари, що за чорна магія, що за дурнуваті штуки, що з нормальної жінки на рівному місці зробилось якесь безпорадне опудало.


І цей ніс — ніби йому помилково приліпили посеред лиця вухо чи навіть інший якийсь орган, прости Господи.”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Я подумки піднімалась звивистою стежкою догори, окидаючи зором широку панораму з копицями сіна і загорожами, з сизими вершинами, які дихали сонним спокоєм, аж туди, де синіла смуга піску, пригадуючи собі холодне вологе гірське повітря, просякнуте запахом чебрецю та кізяків

[...]Розділ 13”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Усі ці моторошні події не можуть не свідчити про те, що наш світ доживає свої останні миті. Хтось Неосягненно Безмежний зараз засопе, солодко витягне кінцівки - і прокинеться. Тієї ж миті нас з нашими вроками й протягами, страхами, зойканнями, пристрастями і сльозами не стане. Ми розчинемося у небі, як чорний задушливий дим пожежі.
Щоб не думати про це, люди думають, наприклад про свята.

9.1. 1900 Розділ”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Понад два десятиліття, аж до самої смерті, доктор Анґер кричав уві сні: йому снилась пожежа. Він кричав довго і страшно, якимось чужим голосом, гудів сиреною, пугачем, протягом, паротягом.
Не знаю, як таке сталося, але образи зі снів доктора Анґера змішані з моїми ранніми спогадами. Я бачу очима доктора: за шибами операційної — майже спекотний, засліплений сонячним світлом ранок наприкінці вересня, прохолода і тиша приміщення, білі кахлі, їдкий запах дезінфекції, що наповнює гортань і легені, роблячи їх аж до болю чутливими. Санітарка, у хрумкому білосніжному халаті й чепці, мов витесана зі снігової брили, зосереджено складає стерильні інструменти до лискучої хромованої скриньки. Вони лягають на дно із чистим крижаним брязкотом.
Часто у тих снах доктор Анґер робив операцію: точним рухом розтинав шкіру пацієнта, що лежав перед ним, але з вузького отвору не починала текти кров, натомість виявлялось, що то не людина, за чиє життя потрібно боротись, а лялька, набита соломою і сміттям.
Зрештою, щоразу сюжети снів були різні. Однаковими залишались медове повітря безтурботного ранку, простір шпиталю, стриманий і тихий, та передчуття катастрофи, що тиснуло зсередини, мало не розриваючи, не дозволяючи дихнути.
Певної миті доктор Анґер зауважував, що за вікнами пролітають дрібні чорні клаптики. Їх ставало дедалі більше — і ось уже вид із вікна був густо розцяцькований і скидався на неґатив знімка, зробленого у сніговий день. Вони обліплювали дерева, землю, візників і перехожих, все повітря було вже геть чорне, як вдовина хустка.
Доктор у розпачі відчиняв навстіж вікна, відмахуючись від санітарок, котрі, ридаючи, повисали на його руках. Чорні сніжинки вривались до операційної, осідали на кахлі, на інструменти, на пляшечки й дзбанки з темно-синього скла. Забивалися в рот, ніздрі й очі.
Разом зі сніжинками до приміщення вривався запах погорілища — гіркий, терпкий, нестерпний. Повітря здавалось розжареним і отруйним.
Жодного звуку не чутно: тиша, глуха, безнадійна, засипана периною чорного попелу, тримала все під своїм ковпаком.
Доктор Анґер знав, що це знову сталося, як ставалось вже тисячі разів раніше, що він знову перейшов усе від самого початку і до кінця, що кінець, властиво, ще не настав, і нічого неможливо змінити, ніяк не вплинути. Нездатний витримати палючий біль усередині, він кричав на повні легені, набиті попелом і димом. Кричав, як тільки міг.”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Вілла мала два поверхи, великий зал і вісім кімнат. Навколо заліг кошлатий вишневий сад, розбавлений кількома яблунями, сливами, айвовими деревами. За садом монотонно бубоніли буки з грабами, клени і тиси, до них домішувалось віддалене шипіння водоспаду. Зузанна розповідала про пірцети брунатно-зелених плямистих пстругів, які пізньої-пізньої осені вихоплювалися зі швидкої течії, переверталися в повітрі, вигинаючись всім тілом, виблискуючи на світлі, мовби виконуючи якийсь урочистий, тривожний ритуал

[...} Розділ 13”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Я подумки піднімалась звивистою стежкою догори, окидаючи зором широку панораму з копицями сіна і загорожами, з сизими вершинами, які дихали сонним спокоєм, аж туди, де синіла смуга піску, пригадуючи собі холодне вологе гірське повітря, просякнуте запахом чебрецю та кізяків

[...]Розділ 13”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Але й справді - мінячись та виблискуючи на сонці, розчиняючись у сутінках, в осінньому тумані, ранковій імлі чи мжичці, - наш будинок погойдується і ніби тече... Погойдується в такт із вітром гілками бузку і лип, звивається, танцює

Розділ 3 [11.IV]”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Навпаки в її обличчі стільки умиротворення та спокою, що хочеться вдивлятися в нього нескінченно, поки відлуння цієї тиші не проникне й до тебе всередину

Розділ 3 [11.IV]”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Додавав молоко або вершки замість води, настоював оливу на пахучих травах, засипав до готової маси оберемки сушених і подріблених листочків м'яти, трояндових пупянків чебрецю, ромашки, липового цвіту. А потім коли шматки мила дозрівали в холодній пивниці, сидів над ними, внюхуючись і взглядаючись, ніби сподівався що зможе на власні очі побачити всі ті невидимі перетворення речовин, які відбувалися усередині мильних брил кожної миті

Розділ 2 [...]”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“...як за кілька хвилин з крихітного зернятка на сцені виростає дерево, що тут же починає плодоносити, а з дзеркал полум'я свічок та води в прозорих посудинах з'являються рухомі тіні, які танцюють моторошні танці і відповідають на запитання публіки

Розділ 1. 1900”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія

“Усі ці моторошні події не можуть не свідчити про те, що наш світ доживає свої останні миті. Хтось Неосягненно Безмежний зараз засопе, солодко витягне кінцівки - і прокинеться. Тієї ж миті нас з нашими вроками й протягами, страхами, зойканнями, пристрастями і сльозами не стане. Ми розчинемося у небі, як чорний задушливий дим пожежі.
Щоб не думати про це, люди думають, наприклад про свята.

9.1. 1900 Розділ”
― Софія Андрухович, Фелікс Австрія