Лімб. Місце загублених душ Quotes

“Мою увагу привернула компанія гопників, що була дуже схожа на нашу "банду". Ностальгія п'янила не гірше за горілку, випиту за той вечір. Я підсів до тієї компанії та почав нудити: "Я був такий же, як ви". Потім мене понесло в монологи про високу дворову мораль. Комусь це не сподобалось і мене типово послали нахуй. Я розбив келих об голову того мудака, бо "За базар треба атвічать!".”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“- Нащо ти їх вбивав?

Він гмикнув і звів на мене погляд:
- Хтось мусив це робити. Таким не місце тут, їм місце у пеклі. Я зробив, скільки встиг. Тепер мушу поплатитись за самосуд.

- Розчленування? Навіщо?

- Фатиш. Я художник, я так бачив. Хотілося додати трохи творчості у свої "роботи", а не просто прагматизм. Кирило, я так заїбався від бруду, який нас оточує. Я так заздрив тобі, коли ти поїхав. А коли повернувся, збагнув, що наша карма нас усе одно наздожене. Від правосуддя не втекти...”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“Самотність - це хвороба, яку можна ставити на одну полицю з ВІЛ чи холерою. Депресія - лише симптом, який виявляється у найгострішій стадії захворювання. Самотність - це коли душа шукає вихід із темної кімнати без дверей. Коли ти шукаєш порятунок в обіймах тих, кого радий був би не бачити понад тринадцять років, - ти, друже, хворий на самотність”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“Обшукують кишені. Дістають "лопатник", опиздошеними від подиву очима дивляться на мої сім гривень. І взяти шкода, і "пацани нє поймут".
- Пакуй його.”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“... я відчував таку безпорадність, що вона душила в мені людину. Єдиний вихід скинути її - почати діяти. Не так важливо, у якому напрямі. Просто щось робити із ситуацією, що склалася, щоб відчути себе живим”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“- А чого бігли?
...
- Продавець ігор вирішив, що ми вкрали у нього диски. Але це зробив інший, який уже встиг піти. Продавець підняв хай, звинуватив нас.

- Ну, ви й побігли, - кивнув, він, типу розуміючи.

- А що ще нам було робити? У Кіли... У Руслана був із собою... Ну, коротше, там усе написано.

- Могли вивернути кишені й показати продавцю, що ви нічого не вкрали. Ну, і хрін з нею, з травою - продавцю яке до цього діло?

Бляха, він має рацію. Все могло б бути набагато простіше. Ми самі заробили собі проблеми.

- Да, рєбата, ну ви й лохі....”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“У дитинстві ці металеві споруди здавались велетенськими та непідступними для проникнення. Наразі я бачу іржу та наслідки багаторазових зломів. Сєга згадує, як ми в початковій школі прогулювали уроки й ховались пів дня за гаражами. Тоді я ще кайфував від спілкування з ним, а тепер добираю слова та вичавлюю штучні емоції. Почуваюсь соціальною повією, яка чомусь віддається безкоштовно.”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ

“— Так дивно повернутись до минулого…

— Це не ти повертаєшся, а воно наздоганяє тебе. Все у твоїй голові. Твоє оточення та сприйняття — це те, чим ти живеш. Якщо живеш минулим, так чи інакше воно наздожене, повалить тебе на землю й облизуватиме лице слинявим язиком, поки ти його із себе не скинеш. Лише від тебе залежить, що саме перед тобою — минуле, сьогодення чи майбутнє”
― Кирило Половінко, Лімб. Місце загублених душ