“- Нащо ти їх вбивав?

Він гмикнув і звів на мене погляд:
- Хтось мусив це робити. Таким не місце тут, їм місце у пеклі. Я зробив, скільки встиг. Тепер мушу поплатитись за самосуд.

- Розчленування? Навіщо?

- Фатиш. Я художник, я так бачив. Хотілося додати трохи творчості у свої "роботи", а не просто прагматизм. Кирило, я так заїбався від бруду, який нас оточує. Я так заздрив тобі, коли ти поїхав. А коли повернувся, збагнув, що наша карма нас усе одно наздожене. Від правосуддя не втекти...”