Валерия Куповец

“Я повернулася до Тіарнана і подивилася на нього.
— Тобі знову сузір'я показати? — запитав він, посміхаючись.
Я закотила напівсонні очі:
— Краще налий ще чаю.”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— За нашу дружбу, — він підійшов, торкнувся мого келиха своїм і відпив вина.
Я теж зробила ковток і заплющила очі від неймовірного задоволення — те, що ми пили у таверні, навіть близько не було таким смачним, як це вино. Воно ніби пестило язик, вкривало поцілунками його й увесь рот ізсередини. Терпкість приємно обпікала, даруючи солодкий післясмак. А фруктово-ягідна нотка додавала витонченості смаку — хотілося ще, мені відчайдушно захотілося ще. Я наче все життя чекала на цей напій.
— Яке воно… — прошепотіла я, дивлячись на Тіарнана, який вдоволено посміхався. — Чи існує щось смачніше?
— Поки не зустрічав, — він поставив келих на стіл, після чого подав мені руку: — Потанцюймо?”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— Дагоно, я люблю задоволення і шукаю його в усьому, що роблю, — його голос звучав вкрадливо. — Задоволення бувають різними. Мені до вподоби усі.”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— А де твій палац?
— У столиці.
— А він великий?
— Великий.
— Більший, ніж у Ріеля?
— Більший.
— А ти мені його покажеш?
— Покажу.
— А ти на троні сидиш?
— Сиджу.
— Часто сидиш?
— Коли офіційні заходи.
— А вони часто бувають?
— На щастя, ні.
— А трон теж великий?
— Так.
— Із золота?
— Ні. Я, здається, розумію, чому тобі подобалося бігати королівським лісом з луком, — пожартував Тіарнан.”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри