Валерия Куповец

“— Після перемоги над осою хочеться чогось такого, щоб просто ух! — вигукнула я запально й усміхнулася.
Тіарнан усміхнувся і запитав грайливо:
— Я для тебе вже не ух?
— Ти для мене завжди будеш ух, — передражнила я його. — У всьому королівстві навряд чи є хтось більший ух, ніж ти.
Його обличчя розтягнулося в самовдоволеній усмішці. Він сидів у розстібнутій сорочці, я дивилася на нього і думала: «Ти для мене не тільки ух, а й ще й ах і ох. І, на жаль, величезний ех».”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— З днем народження, моя прекрасна Кассіопеє, — він забрав мою руку від своєї шиї та поцілував її, дивлячись в очі. Його зелені океани світилися задоволенням. — Я думав притягти тобі якусь частину монстра — кістку чи око, наприклад, але потім облишив цю затію. Так собі подаруночок, напевно, — ми обоє засміялися. — Тому я вирішив подарувати тобі себе.”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— За нашу дружбу, — він підійшов, торкнувся мого келиха своїм і відпив вина.
Я теж зробила ковток і заплющила очі від неймовірного задоволення — те, що ми пили у таверні, навіть близько не було таким смачним, як це вино. Воно ніби пестило язик, вкривало поцілунками його й увесь рот ізсередини. Терпкість приємно обпікала, даруючи солодкий післясмак. А фруктово-ягідна нотка додавала витонченості смаку — хотілося ще, мені відчайдушно захотілося ще. Я наче все життя чекала на цей напій.
— Яке воно… — прошепотіла я, дивлячись на Тіарнана, який вдоволено посміхався. — Чи існує щось смачніше?
— Поки не зустрічав, — він поставив келих на стіл, після чого подав мені руку: — Потанцюймо?”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри

“— А Тіарнан... він... той вогонь, який тобі потрібен.”
― Наталі Івер, Лісітея. Витончені ігри