Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade Quotes

“My name is Yon Yonson,
I work in Wisconsin,
I work in a lumbermill there.
The people I meet when I walk down the street,
They say, 'What's your name?
And I say,
‘My name is Yon Yonson,
I work in Wisconsin...”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“I should know, but I don't, so I have to ask,' said Maggie, 'what's the most famous
thing you ever wrote?'
'It was about a funeral for a great French chef.'
'That sounds interesting.'
'All the great chefs in the world are there. It's a beautiful ceremony.' Trout was making
this up as he went along. 'Just before the casket is closed, the mourners sprinkle parsley
and paprika on the deceased.' So it goes.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“GOD GRANT ME THE SERENITY TO ACCEPT THE THINGS I CANNOT CHANGE.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Billy had committed himself in the middle of his final year at the Ilium School of Optometry. Nobody else suspected that he was going crazy. Everybody else thought he looked fine and was acting fine. Now he was in the hospital. The doctors agreed: He was going crazy.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Після такої операції мусить запасти мертва тиша, все мусить мовчати за винятком хіба що пташок. І що кажуть ці пташки? Єдине, що можна сказати з приводу масового вбивства: «Цінь-цві-рінь?»
***
⠀І я наказав своїм синам, щоб вони ніколи, ні за яких обставин не брали участі у масових вбивствах. Ба більше, навіть звістка про масове вбивство ворогів не повинна викликати в них ні зловтіхи, ні радості.
***
⠀Я також закликав їх ніколи не працювати на компанії, які виробляють зброю для масового вбивства, і не боятися висловлювати презирство щодо тих, хто каже, що нам потрібна така зброя.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Lot's wife, of course, was told not to look back where all those people and their homes had been. But she did look back, and I love her for that, because it was so human.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Tutti i veri soldati sono morti” disse la donna. Ed era vero. Così va la vita.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“A coisa mais importante que aprendi em Tralfamadore é que, quando uma pessoa morre, ela apenas parece estar morta. Mas continua bem viva no passado, e é uma bobagem chorar quando ela é enterrada. Todos os momentos - passado, presente e futuro - sempre existiram, sempre vão existir.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Recomendei aos meus filhos que não se envolvam com massacres sob hipótese alguma, e que notícias de massacres de inimigos não devem ser motivo de satisfação ou alegria.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“All moments, past, present, and future, always have existed, always will exist. ... It is just an illusion we have here on Earth that one moment follows another one, like beads on a string and that once a moment is gone it is gone forever.”
― Kurt Vonnegut, Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“You'll pretend you were men instead of babies, and you'll be played in the movies by Frank Sinatra and John Wayne or some of those other glamorous, war-loving, dirty old men. And war will look just wonderful, so we'll have a lot more of them. And they'll be fought by babies like the babies upstairs.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“If what Billy Pilgrim learned from the Tralfamadorians is true, that we will all live forever, no matter how dead we sometimes seem to be, I am not overjoyed.
Still, if I am going to spend eternity visiting this moment and that, I am grateful that so many of those moments are nice.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“This all happened, more or less”
― Kurt Vonnegut, Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation

“Біллі заплющив очі і полинув у часі в той травневий вечір, за два дні після того, як оголосили, що в Європі скінчилася Друга світова війна. Біллі разом з п'ятьма іншими американськими військовополоненими трюхикали в маленькому зеленому фургоні, який за своєю формою нагадував труну. На цей покинутий, запряжений кіньми фургон вони набрели в одному з дрезденських передмість. І тепер їх тягли коні, які спроквола цокали копитами вздовж вузьких просік, розчищених серед руїн, котрі все ще нагадували поверхню Місяця. Вони рухалися у бік своєї бойні, щоб на згадку про війну запастися сувенірами. Кінський цокіт нагадав йому часи дитинства в Іліумі, коли молочарі у своїх візках щодня на світанку розвозили людям молоко. [...]

* * *

Коли фургон доплуганився до бойні, Біллі нікуди не пішов, лише вистромив обличчя на сонце. Всі його товариші пішли визирати трофеї. Пізніше, вже на іншому етапі його життя, тральфамадорці порадять Біллі завжди зосереджуватися на щасливих митях та ігнорувати ті з них, де є сум і страждання. Дивися тільки на приємні речі, скажуть вони йому, бо вічність ніколи не хоче рухатися. Якби Біллі був здатний на таке, то він би вибрав цю коротку мить, яку він провів у глибині фургона, куняючи на теплому осонні, й сказав би, що оце й був пік щастя всього його життя.

* * *

Його дрімота не переросла в сон, а навпаки, урвалася, коли він почув голоси чоловіка й жінки, які скрушно про щось розмовляли німецькою мовою. Вони надзвичайно зворушливо висловлювали комусь своє співчуття. За мить до того, як Біллі розплющив очі, він подумав, що саме так могли колись звертатися до Ісуса його друзі, коли вони знімали Його стражденне тіло з хреста. Отаке.

Біллі розплющив очі. Чоловік середнього віку та його дружина лагідно заговорювали до коней, немов це були їхні хворі діти. Вони з жахом дивилися на те, чого не помітили американці, що кінські морди були вкриті глибокими ранами і кривавили, що їхні копита потріскалися, тому кожен крок спричиняв нестерпний біль, і що коні божеволіли від спраги. Для американців ці коні були лише одним із транспортних засобів, що дозволяє їм пересуватися, і який відчував не більше, ніж шестициліндровий шевроле.

* * *

Ці двійко співчутливих конелюбів пройшли в кінець фургона, щоб з батьківським докором роздивитися Біллі, того Біллі Піліґріма, довготелесого і вкрай заслаблого, який і сам був справжнім опудалом у своїй блакитній тозі і срібних черевиках. Вони його не боялися. Вони нічого не боялися. Обидва вони були лікарями акушерами. Вони щодня до останньої миті приймали пологи, аж доки всі лікарні не були знищені у вогні. Тепер вони сиділи біля того місця, де колись була їхня квартира, і доїдали те, що в них лишилося.

Жінка мала тиху вроду, яка не впадає в очі, а від того, що вона роками їла лише картоплю, тепер її шкіра здавалася напівпрозорою. На чоловікові був темний костюм, краватка і так далі. Картопля зробила його худим і виснаженим. Зростом він був, як Біллі, й на ньому були трифокальні окуляри. Ця подружня пара весь час мала справу з немовлятами, але самі вони так ніколи нікого й не породили, хоча і могли б. Цей факт міг би бути цікавою метафорою до всієї ідеї продовження роду.

Якщо брати їх обох, то вони володіли дев'ятьма мовами. Спершу вони звернулися до Біллі Піліґріма польською мовою, тому що він скидався на клоуна, а під час Другої світової війни саме знедолені поляки проти своєї волі опинилися в цій ролі.

Біллі англійською спитав, що їм від нього треба. Вони зразу ж перейшли на його мову і почали гірко докоряти йому тим, що він до такого стану довів своїх бідних коней. Вони примусили Біллі вилізти з фургона і підійти до коней. Коли він побачив, в якому стані перебуває його транспортний засіб, він розридався. Це був єдиний раз за всю війну, коли він плакав.”
― Kurt Vonnegut Jr., Slaughterhouse-Five, or the Children's Crusade: A Graphic Novel Adaptation