They Would Never Hurt a Fly Quotes

“Mladić was convinced that she had been murdered. This to him was the only logical explanation. Ana would never kill herself. He could not conceive that his daughter, his own daughter, who played Sinking Ships with him at twenty-three, could condemn him for what he did. He could not understand it. Instead of talking, they were playing childish games. To think she had been killed was easier for him: it relieved him of all responsibility. To understand why she had committed suicide would require him to admit - at least to himself - that he had indeed committed war crimes. This General Mladić could never do. Not even the death of his own dear child could make him acknowledge it. It was as if he had to sacrifice his own daughter - not his soldiers and his own life, as Prince Lazar did - to become a mythological hero. If this was the price for his immortality, the gods left him alive only to make him endure the incredible pain.”
― Slavenka Drakulić, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Не існує справедливості без правди”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“But turning your head away or remaining silent in the face of injustice and crime means collaborating with a politics whose program is death and destruction. And whether it is willing or unwilling collaboration doesn't really matter, because the result is the same.

More than a decade after the beginning of the war in the Balkans, it is essential that we understand that is it we, ordinary people and not some madmen, who made it possible. We were the ones who one day stopped greeting our neighbors of a different nationality, an act that the next day made possible the opening of concentration camps. We did it to one another. Maybe this is a good reason for considering whether it is too easy to put a hundred men on trial in The Hague. What about the others who embraced the ideology that led to the deaths of two hundred thousand people? Perhaps they did not believe in it, but they certainly did not protest against it. If it is true that there is no collective guilt, can there be collective innocence?”
― Slavenka Drakulić, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“The whole world was surprised by this war. We, the citizens of Yugoslavia, were even more surprised. When I think about it, I am still angry with myself. Is it possible that the war crept into our lives slowly, stealthily, like a thief? Why didn't we see it coming? Why didn't we do something to prevent it? Why were we so arrogant that we thought it could not happen to us? Were we really prisoners of a fairytale?”
― Slavenka Drakulić, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Що більше я заглиблювалася в індивідуальні випадки воєнних злочинців, то менше вірила в те, що вони - монстри. А що як вони були звичайними людьми, такими ж, як ми, але котрі просто опинился в певних обставинах і зробили неправильний моральний вибір? Що тоді це каже про нас самих?
І ось ви сидите в судовій залі, стежачи день у день за підсудними. Спершу, як і Прімо Леві, ви запитуєте себе: "А чи справді це людина?". Сказати, що, мовляв, ні, це не людина, - надто просто; але дні минають, і ви бачите дедалі більше людсього в цих злочинцях. Згодом ви відчуваєте, що знаєте їх ледь не особисто. Ви розглядаєте їхні обличчя, потворні або симпатичні, помічаєте дрібні звички (позіхання, нотування якихось деталей, чухання голови, чищення нігтів), і питаєте себе: "А що як це все-таки людина?". Що довше ви їх знаєте, то більше дивуєтеся, як же вони могли скоїти такі злочини; всі ці офіціанти, таксисти, вчителі та селяни, які сидять навпроти вас. І чим більше ви усвідомлюєте, що воєнні злочинці можуть бути звичайними людьми, тим страшніше стає. Звісно, це тому, що в такому разі наслідки серйозніші, аніж якби вони справді були чудовиськами. Якщо звичайні люди коїли воєнні злочини, то це означає, що будто-хто з нас може їх коїти. Тепер ви розумієте, чому так легко і зручно вважати, що воєнні злочинці - монстри.”
― Slavenka Drakulić, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Коли ми молоді, ми часто вважаємо, що ідеальне кохання – це знайти свою половинку, людину, яка стане частиною тебе. Людину, якій ти зможеш цілковито довіритися і яка тебе ніколи не зрадить. Невдовзі більшість із нас з'ясовує, що такого кохання не існує. Хоч інколи ми натрапляємо на пари, де панують саме такі стосунки, але зазвичай у них є щось дивне – ніби вони повністю сховалися в свій маленький кокон і бояться його покинути. І що довше вони мають одне одного, то далі від світу відходять.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“До речі, в Боснії, Сербії чи Хорватії брехня – не найбільша із провин. Пам'ятаю здивування західних послів, політиків і дипломатичних представників після зустрічей із Младичем, Караджичем або Мілошевичем: дивлячись просто в очі лорда Овена, Карла Більдта або Ричарда Голбрука, ці чоловіки брехали, давали слово честі та підписували угоди, які від початку не планували виконувати. Минуло трохи часу, доки представники Заходу це збагнули. Життя в посткомуністичних суспільствах (як і комуністичних) було просотане культурою брехні. Не існує морального кодексу, який застерігав би: «Не бреши!». Навпаки, всі бачили, що брехуни виживають і мають зиск; ті ж, хто казали правду, залишалися в дурнях.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Через цю одержимість ідеєю не стати жертвами знову ми дозволили собі стати злочинцями.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Присутні на його слуханні стали свідками падіння суспільства, яке втратило цінності, армії, яка втратила честь, і людини, яка втратила душу, даючи згоду на зло.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“До вбивств євреїв також привели малі кроки. Несуттєві дрібниці, як-то заборона купувати квіти в місцевій крамниці, стригтися в місцевого перукаря чи користуватися трамваєм, поступово уможливили газові камери.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Атмосфера страху та ворожості санкціонує колективну амнезію.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“Суди над воєнними злочинцями важливі не так через мертвих, як заради живих.”
― Славенка Дракуліч, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague