Prawda Starowieku Quotes

“Все навколо нас манить, шепоче, смикає нас за волосся, за руки або за поли, аби застерегти, аби показати, що найближче чи далеке майбутнє можна відгадати.”
― Stanisław Vincenz, Prawda Starowieku

“Jagnię zwycięży”
― Stanisław Vincenz, Prawda Starowieku

“хвилі овець не тільки покірніші від вод, вони ще й слухняні. Свист пастуха, ляскіт батога, постріл пістолета, поворот цапа-поводиря, один рух барана керують хвилею овець. Зупиняють її, ніби раптовим знаком хтось стримав водоспад, і ніби пастух хвиль помахом чи викриком наказує хвилям здійнятися і витягує їх на вершини. Також, коли овеча хвиля розіллється на дорозі або пасовиську, пастухи легко збирають її назад докупи. Часом, коли пастух недбалий, трапляється нікудишній баран, ані вибраний, ані визнаний, проводир стада лише тому, що він є. Ось такий у своєму баранячому розгоні заведе стадо у розбурхані води.
І вівці сліпо йдуть за ним, дають себе захопити і тонуть - не гірше, ніж людські стада, - а котрі врятуються від потопу, прямують далі без помсти і без нарікань. Навіть коли нападуть вовки, коли відразу загризуть цапа-поводиря, а потім, зголоднілі й очманілі від крові, роздеруть у шалі удесятеро більше овець, ніж можуть з'їсти, отарі ще не кінець. Бо коли розбите стадо розсиплеться, мов зерно з подертого мішка, тоді розважний пастух повбиває або прожене вовків. І знову скличе свистом - пострілом - криком овець назад до громади. І далі, після кривавої різні, здесятковані течуть покірні, слухняні, і дзвонять, і дзвонять, і плюскочуть: дзінь-дзінь, бам-бам, пирсь-пирсь.
Найпокірніші з усіх приручених тварин, найдавніше уярмлені, а тому знеособлені. На противагу диким видам овець, вони не борються, не бороняться. Навіть вагітні вівці, не дбаючи про самозахист, нерідко втрачають плід у тисняві. Бо колись їх знівечив якийсь незмірний страх, зламав їхню самооборону. Вони вірять тільки у страх, лякаються будь-чого. Боятися, тікати будь-куди - ось їхній дороговказ. Вони дозволяють себе заганяти, проганяти, зупиняти, ловити, стригти, доїти, зарізати і тому є основою цивілізації.”
― Stanisław Vincenz, Prawda Starowieku

“Dzieckiem jeszcze marzyłem nieraz o tym, by stać się koniem: takim spokojnym, łagodnym srokaczem, którego białe plamy śniegiem się wydają przy kontraście pasów brunatnych lub czarnych. Lub takim dumnym karoszem, o bujnej grzywie, rżącym radośnie, jak cyrkowiec stającym co chwila dęba, to znów wierzgającym psotnie w powietrzu. Przeskakuje płoty jeden po drugim, ale kiedy trzeba - i sam to widziałem - przechodzi ostrożnie, krok za krokiem, po zgniłej, śliskiej desce wysoko nad urwiskiem ponad spienioną głębią. Albo delikatnym bułankiem o białej grzywie z ledwo dostrzegalnymi żyłkami i kropeczkami. Takim, co wrażliwy, rozpieszczony, nerwowy jak dostojna panienka. Wyciąga szyję jak łabędź, spogląda przed siebie lękliwie, drży cały, a cudownie śmiały w biegu i w galopie. Marzyłem o tym jak o szczęściu prawdziwym: jakież to ziszczenie piękna być koniem.”
― Stanisław Vincenz, Prawda Starowieku

“— Люди гречні! Газди файні! Дідич і дідичка, панна і я просимо вас на весілля, що відбудеться на Покрову. Хто прийде здалеку, пристанище знайде — хай цим не турбується. Будуть великі музики гуцульські — із Жаб’я, Ясенова та Яворова. Й будуть три циганські музики — із Буковини та Угорщини, і жидівські — з самої Коломиї. Будуть церковні відправи та богослужби, будуть забави і кумедії різні. І такі вогні шугатимуть у повітря — як зорі або квіти світляні. Будуть священики з усеньких гір, і польські ксьондзи аж із Косова та Коломиї. Будуть пани зі Львова, Відня, Варшави, Слободи-Ропи, із Англії та Америки. І будуть жиди з усіх гір, сам рабин приїде із Косова, будуть газди і люди звідусіль, багаті й бідні. Навіть старий Фудор, що з паном колись воював, і той прийти обіцявся. Отож чемно-гречно вас просимо-запрошуємо. Кого побачите — просіть, усенькі гори просіть! Скажіть, що пан, дідичка і сам Фока ясенівський запрошують. А кому з інших полонин цікаво, переказуйте — най затримається біля Чердака, я там пригощатиму людей і на весілля буду просити.”
― Stanisław Vincenz, Prawda Starowieku