Альманах 2022 Quotes

“Ми не можемо врятувати всіх, ми навіть самі себе не можемо врятувати. Все що я можу зробити зараз, це заморозити власні сльози, загнати їх усередину, і не думати, ні в якому разі не думати про те що бачу. Час до осмислення настане пізніше, колись у майбутньому, якщо воно буде. Зараз я повинна зосередитися на поточному, зробити вдих-видих, потім іще один.

Тамара Горіха Зерня «Друга спроба»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Прокидаєшся ранком,
годуєш кішку.
А сусід випускає шістдесят ракет.

Флекман Катерина «Прокидаєшся ранком»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Чи то за рік його так добре було витерто з лиця землі гумкою війни, але скоріш за все вже і світовим супутникам не потрібні ці запилюжені та спалені сонцем і війною степи.
Але вони ще потрібні нам. Бо якось так вже вийшло, що це наша земля, це наш хутір, і наші будинки.

Степаненко Євген «Вибір без вибору»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Я поїду туди, в Краснопетровськ, через биті дороги і мости, через чужі та свої блокпости, повз звичайних людей, що стали героями, крізь звичайних людей, що перекинулися в потвор, я пірну в ту брудну піну з літератури, алкоголізма, садизма, рабства, малодушності та хворобливого самозвеличення, я пірну в ту брудну піну і випірну з матір'ю чи тілом, чи може сам стану тілом, сірим тілом в одному з безчисленних безіменних підвалів, тілом, прошитим наскрізь кулею вєлікого русского духа чи забитим насмерть арматуриною самобитной русской культури. Я поїду і може не повернусь. А якщо ж повернуся, то ніколи, більш ніколи в моїй хаті не буде ні слова, ні півслова цього мерзенного народу, що не заслуговує ні пекла, ні стікса, ні трибуналу, ні Герострата, ні прощення, ні каяття, а лиш попіл і забуття, вогонь і попіл.

Попик Артем «Час їхати»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Вона ж в мене така...
Як рахувати починає, то їй геть нічого не страшно, лізе під вогонь, під кулі лізе, аби витягти пацанів. Там ведмеді срати бояться, а вона бігає. То може краще б було так, що не їде, бо розлюбила, аби не в тому пеклі. Аби ціла була.

Міщенко Сергій «Калькулятор»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“добре коли є що згадувати
навіть якщо це розбитий дзенькіт сміху
серед недбало видертих сторінок
великої книги пам’яті
навіть якщо це всього лише три ноти
взяті сполоханим вітром
у пересохлих водостоках літа
навіть якщо…

Матюша Павло «три місяці наче вісім життів»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Я боюся відчиняти двері
до маминої кімнати.
Я знаю, що я там побачу:
моя згорблена мама
сидить на краєчку ліжка,
а над нею гучно цокотить
старий зелений годинник.

Я знаю: він цокає
голосніше за смерть.

Люба Євгенія «Годинник цокає голосніше за смерть»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Найжахливіше ток-шоу у світі «Війна»:
плескайте в долоньки, поки вони у вас є
тупотіть ніжками, поки вони у вас є.”
― Максим Кривцов, Альманах 2022

“Перемога гірка, як полин уздовж тої іригаційної канави. Ти, як ніхто, про це знатимеш, бо бився за полин, за канаву, за «зеленку», за кафешку, і за каву – бо все це українське, тож точно прагне волі й базових європейських свобод.

Киценко Тетяна «Метросексуали»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Ось ми – хорти твої, Отче. Не можеш інакше –
то візьми нашу волю і вистали з неї меча.
Ми не прощаємо п’яним мучителям нашим.
Ну і ти – не прощай.
Не прощай.
Не прощай.
Не прощай.

Галина Гулієва «А не зумієш в стократ — то воздай їм так само...»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“У Європі всі занадто розслаблені, занадто безтурботні.
Мені хочеться якось їх розворушити, донести... Що ми не якісь особливі люди українці, яких можна бомбити. Таке може і з вами одного разу статися.
— Сьогодні в Київ знову прилетіли ракети, — кажу я.
— А в Києві ще залишилися жінки і діти? Я думала, там тільки солдати. Я більше не дивлюся новини, це занадто важко.

Олена Астасьєва «Словник емоцій»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022

“Це було найстрашнішим. От твоя земля, твоє небо. От вздовж шосе – поле, на якому зеленіє посіяна якимось фермером озимина, а через дорогу – баштан, де торік ряди динь вигрівали на сонці свої жовті боки. От дорога, якою я вже не один рік їздила із Мелітополя, вивчила назви придорожніх сіл, кожен раз заново дивуючись безмежному степовому простору, рівному, як стіл.
І на цій твоїй землі, під твоїм небом – вицвіла армійська палатка, мангал і солдатські портки, розвішані на мотузці між деревами. І двоє зайд, які вважають себе господарями цієї землі, цього неба, цього лану, цієї дороги… і для яких ти – ніхто, вони можуть лише перевірити документи, а можуть і вивести із автобуса та приставити до потилиці дуло автомата…

Галина Євтушик «Тільки не озирайся»”
― Тамара Горіха Зерня, Альманах 2022