The Death of Artemio Cruz Quotes

“Perdiste tu inocencia en el mundo de afuera. No podrás recuperarla aquí adentro, en el mundo de los afectos. Quizá tuviste tu jardín. Yo también tuve el mío, mi pequeño paraíso. Ahora ambos lo hemos perdido. Trata de recordar. No puedes encontrar en mí lo que ya sacrificaste, lo que ya perdiste para siempre y por tu propia obra. No sé de dónde vienes. No sé qué has hecho. Sólo sé que en tu vida perdiste lo que después me hiciste perder a mí: el sueño, la inocencia. Ya nunca seremos los mismos.”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“Tú y yo, miembros de esa masonería: la orden de la chingada. Eres quien eres porque supiste chingar y no te dejaste chingar; eres quien eres porque no supiste chingar y te dejaste chingar: cadena de la chingada que nos aprisiona a todos...”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“He thought that even naturalness can be feigned; at times, a mask disguises too well the expressions of a face that does not exist either outside or under it.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Vivir es traicionar a tu Dios; cada acto de la vida, cada acto que nos afirma como seres vivos, exige que se violen los mandamientos de tu Dios”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“¿Morirás? No será la primera vez. Habrás vivido tanta vida muerta, tantos momentos de mera gesticulación”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“monotonía, las colas: todo o nada: ¿conocen mi albur?, ¿lo entienden?: todo o nada, todo al negro o todo al rojo, con güevos, ¿eh?, con güevos, jugándosela, rompiéndose la madre, exponiéndose a ser fusilado por los de arriba o por los de abajo; eso es ser hombre, como yo lo he sido, no como ustedes hubieran querido, hombre a medias, hombre de berrinchitos, hombre de gritos destemplados, hombre de burdeles y cantinas, macho de tarjeta postal, ¡ah, no, yo, no!,”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“¿A poco no somos los meros chingones? ¿Sabes? Escoge siempre a tus amigos entre los grandes chingones, porque con ellos no hay quien te chingue a ti.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Tu valor será gemelo de tu cobardía, tu odio habrá nacido de tu amor, toda tu vida habrá contenido y prometido tu muerte; que no habrás sido bueno ni malo, generoso ni egoísta, entero ni traidor. Dejarás que todos los demás afirmen tus cualidades y tus defectos; pero tu mismo, ¿cómo podrás negar que cada una de tus afirmaciones se negará, que cada una de tus negaciones se afirmará?”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Quiza fue pudor. Quiza unas ganas de que este amor a oscuras fuese, de verdad, excepcional.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Artemio Cruz...nombre..."inútil"..."corazón"..."masaje"..."inutil"...ya no sabrás...te traje adentro y moriré contigo...los tres...moriremos...Tú...mueres..has muerto...moriré”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“To live is to betray your God. Every act in life, every act that affirms us as living beings, requires that the commandments of your God be broken.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Nunca escucharás las palabras de los otros. Tendrás que vivirlas.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“...you will open your hands and feel the sweat on your palms and perhaps you will remember that you were born without lifelines on your hand, without fortune, life, or love: you were born, you will be born with a smooth palm, but all you have to do is be born; after a few hours, that blank surface will be filled with signs, lines, portents. You will die with your dense lines worn out, but all you have to do is die for all trace of your destiny to disappear from your hands after a few hours.
Chaos has no plural.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Regina de la mirada soñadora y encendida.”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“Pensarás que has hecho tantas cosas cobardes que el valor te resulta fácil.”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“Ти закриєш очі, але усвідомлюватимеш, що повіки твої — не темні кришки, крізь які пробивається світло до зіниці. Сонячне світло, яке увійде у відкрите вікно і дістанеться твоїх закритих очей. Опущені повіки не дадуть тобі бачити обриси, блиск, колір предметів, але не позбавлять тебе зору, світла мідної монети, яка щовечора плавиться на горизонті. І все ж, заплющивши очі, Ти зможеш на якийсь час зробити себе сліпим. Але Ти не зможеш наглухо заткнути, навіть на якийсь час, свої вуха і зробити себе глухим. Не зможеш не відчувати чогось — хоча б повітря — своїми пальцями. Не зможеш зовсім уникнути реальності. Зупинити слину, що наповнює рот. Позбутися її неприємного смаку. Затримати тяжке дихання, що дає життя твоїм легеням і твоїй крові. Закликати уявну смерть. Ти не перестанеш бачити, чути, відчувати дотик, смак, запах. Скрикуватимеш, коли в твоє тіло віп'ється голка шприца, що вводить наркотики. Закричиш, перш ніж відчуєш біль. Інформація про біль надійде у твій мозок раніше, ніж шкіра відчує біль. Щоб Ти був готовий, щоб чекав на біль. І Ти відчуєш себе роздвоєним — людиною, яка сприймає, і людиною, яка робить. Людиною, яка приймає, і людиною, що діє.

Ти розкинеш руки, щоб не канути в хаос бездумності. Намагатимешся уявити собі механізм своєї життєдіяльності. Думатимеш, як йде по нервах наказ, отриманий ззовні. Як доходить до відповідної частини мозку. Як повертається по іншому нерву, втілюється у вчинок, у факт життя. Наказ, наказ. Ти станеш м'яти пальцями простирадло і подумки відтворювати відчуття, які тобі диктує мозок. Спробуєш розмістити — насилу — крапки у своєму мозку, що сигналізують тобі про спрагу і голод, що змушують впрівати від спеки і тремтіти від холоду, стояти чи падати. Ти розмістиш їх у глибині півкуль. Ці слуги, ці лакеї негайно відгукуються на поклик, звільняючи верхній шар — кору мозку — для мислення, уяви, бажання, що народжується розумом, потребою чи нагодою. Реальний світ не відкриється тобі легко та просто. Ти не зможеш пізнати його, перебуваючи у бездіяльності, покладаючись на фатальний перебіг подій. Ти повинен думати, щоб сплетіння небезпек не занапастило тебе. Повинен уявляти собі реальність, щоб ворожіння на кавовій гущі не збило зі шляху. Повинен бажати, щоб сумніви та коливання не точили тебе. І ти виживеш, переживеш багатьох.

Ти визнаєш себе.

Ти визнаєш інших і зробиш так, щоб вони — вона — визнали тебе. Зрозумієш, що кожна людина — твій потенційний ворог, бо кожен буде перешкодою на шляху твоїх бажань.

Ти будеш бажати і прагнути того, щоб бажання і бажане стали для тебе одним і тим самим. Мріятимеш про негайне досягнення мети, про повне злиття бажання з бажаним.

Ти лежатимеш із заплющеними очима, але не перестанеш бачити, не перестанеш бажати, згадувати, бо тільки таке бажане стане твоїм. Назад, назад — лише сумуючи за минулим, Ти можеш зробити своїм усе, що забажаєш. Ні, не вперед. Лише назад.

Згадка — це сповнене бажання.

Переживи інших у своїх спогадах, доки не пізно, доки не канеш у хаос бездумності.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Las risas redondas, abiertas, llegaron hasta su oído. Nunca la había escuchado reír así. Como si acabara de nacer, como si no hubiera atrás, siempre atrás,
lápidas de historia e historias, sacos de vergüenza, hechos cometidos por ella, por él.
Por todos. Ésa era la palabra intolerable. Cometidos por todos. La mueca agria no pudo contener esa palabra que le desbordaba. Que rompía todos los resortes del poder y la culpa, del dominio singular de otros, de alguien, de una muchacha en su poder,
comprada por él, para hacerlos ingresar a un mundo ancho de actos comunes, destinos similares, experiencias sin etiquetas de posesión. ¿Entonces esa mujer no había sido marcada para siempre? ¿No sería, para siempre, una mujer poseida ocasionalmente por
él? ¿No sería ésa su definición y su fatalidad: ser lo que fue porque en un momento dado fue suya? ¿Podía Lilia amar como si él nunca hubiese existido?”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz [The Death of Artemio Cruz]

“Una revolución empieza a hacerse desde los campos de batalla, pero una vez que se corrompe, aunque siga ganando batallas militares ya está perdida. Todos hemos sido responsables. Nos hemos dejado dividir y dirigir por los concupiscentes, los ambiciosos, los mediocres. Los que quieren una revolución de verdad, radical, intransigente, son por desgracia hombres ignorantes y sangrientos. Y los letrados sólo quieren una revolución a medias, compatible con lo único que les interesa: medrar, vivir bien, sustituir a la élite de don Porfirio. Ahí está el drama de México.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Tú serás ese niño que sale a la tierra, encuentra la tierra, sale de su origen, encuentra su destino, hoy que la muerte iguala el origen y el destino y entre los dos clava, a pesar de todo, el filo de la libertad.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“Las funciones involuntarias te obligarán a darte cuenta, te dominarán y acabarán por destruir tu personalidad: pensarás que respiras cada vez que el aire pase trabajosamente hacia tus pulmones, pensarás que la sangre te circula cada vez que las venas del abdomen te latan con esa presencia dolorosa: te vencerán porque te obligarán a darte cuenta de la vida en vez de vivirla. Triunfo.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“¿Cómo hemos de darnos cuenta del pecado cuyo perdón hemos de implorar de rodillas si antes no cometemos el mismo pecado?”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“vivir es traicionar a tu Dios; cada acto de la vida, cada acto que nos afirma como seres vivos, exige que se violen los mandamientos de tu Dios;”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“siempre pensó que la acción contamina y nos obliga a traicionarnos, cuando no la preside el pensamiento claro.”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“Isn’t everyone, in a single moment of his life, capable of embodying—as you do—good and evil at the same time, letting himself be simultaneously led by two mysterious, different-colored threads that unwind from the same spool, so that the white thread ascends and the black one descends and, despite everything, the two come together again in his very fingers”

Excerpt from
The Death of Artemio Cruz
Carlos Fuentes
This material may be protected by copyright.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“-Quisiera recordarte de pequeño. Te quise entonces, porque en la juventud una madre debe querer a todos sus hijos. De viejos sabemos mejor. No hay por qué querer a nadie sin razón. La sangre natural no es una razón. La única razón es la sangre amada sin razón.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“-Esé es el drama. No hay más que ellos. No sé si te acuerdas del principio. Fue hace tan poco, pero parece tan lejano...cuando no importaban los jefes. Cuando esta se hacía no para elevar a un hombre, sino a todos”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz

“pesa de un lado mis culpas y del otro mi amor y verás que mi amor es más grande…”
― Carlos Fuentes, La muerte de Artemio Cruz

“Однажды утром ты встанешь — Я заставляю тебя вспоминать, — встанешь, посмотришь в зеркало и увидишь наконец, что кое-что осталось позади. Ты припомнишь этот первый день наступившей старости, первый день нового времени — отметь его. И ты отметишь, окаменев, как статуя, и отныне по-новому глядя на все вокруг себя.”
― Carlos Fuentes, The Death of Artemio Cruz