Status Updates From Exit Strategy (The Murderbo...

Я маю варіанти й не повинен одразу вирішувати. Це добре, бо я ще не знаю, чого хочу.
Але, здається, в мене є місце, щоб усе обдумати.

— Мені не подобаються планети, — сказав я. — Там пилюка, зміна погоди і щось постійно хоче зʼїсти людей.

Єдине добре в тому, щоб мати емоції, — це пришвидшене відновлення сховища памʼяті. (Погане в тому, щоб мати емоції, це, ну знаєте, ЗАРАЗА, ЩО ЗА ФІГНЯ ЗІ МНОЮ СТАЛАСЯ.)

— Ти мені не подобаєшся.
— знаю
Він сказав так, ніби йому це смішно.
— Це не смішно.
— Я впишу, що рівень пізнавальної діяльності в тебе пʼятдесят пʼять відсотків.
— Йди в сраку.
— Округлимо до шістдесяти.

— Ще не бачив їх без броні. Реально виглядає як
людина.
У його напрямку я показав жест, який бачив лише
в серіалах із високим рівнем непристойності.

Оббігаючи тягачі й ухиляючись від снарядів, мені було важко придумати гідний аргумент на користь свободи волі.

Реакція 2: лестить, що вони вважають мене настільки небезпечним, аж готові оплатити контракт бойовому вартмеху. Реакція 3:
закладаюся, охорона порту не давала на це дозволу, і вони роздраконяться. Реакція 4: зараза, я ж тепер загину.

Я витратив стільки часу в готельній кімнаті, щоб написати цей код, хоча міг дивитися медіа, тож стало приємно, що він не пішов намарно.

Теж пишаюся, коли спрацьовує те, на що я не сподівалася)

Було б дико смішно, якби я не міг от-от загинути.
Але трохи смішно все ж було.

Це був один із тих «от зараза» моментів.

Дезінформація, що є тією самою брехнею, але чомусь має іншу назву, — це головна тактика в перемовинах / війнах корпорацій.

(Мабуть, можна оплатити керівництву дозвіл узяти з собою вартмеха і зброю та влаштувати обмін полоненої на гроші, але давати безкоштовний доступ до потоку — це для них уже занадто.)