Zlata Khodos

“***
... краса не повинна вражати нас своєю ріжноманітністю, а власне, її вартість у постійності та невтомному повторюванні тих самих колірів, вражінь та форм.

***
... зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна, що від віків бореться і боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежності, до нашого окремішного існування.

***
Ви - європейці, ви завсіди кудись поспішаєте...до самої смерті. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розачаровуєтеся... Скільки втрачених хвилин!”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Хоч тепер і я сама щодень переходжу побіч маси нужденних псів, не звертаючи на них ніякої уваги, збайдужіла вже навіть на вид умираючих з нужди жебраків.

На все можна знечулитися, до всього привикнути.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Зате як гляну на тамтих ситих псів, що, пересичені, сплять під мурами крамниць, де на стінах у сонці сушаться жердки із собачими вже готовими ковбасками, то мимохіть бунтуюся проти їх несвідомости. Куди дівся їх інстинкт?! Чи вони не розуміють, не прочувають свого близького кінця?! А може, й розуміють, тільки воліють два-три тижні ситого життя, ніж роки нужди, яку закінчить довга аґонія голодової смерти. Хто знає?

Чи такою самою психольоґією не жив дехто з нас під час останньої війни? Раз наїстися і вмерти.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“А може, й правду казав старий китаєць, — подумала я, обертаючись лицем до вмерлого вже тіла вожда піратів. — Смерть людини — це одна секунда, тоді коли її життя — це довгий ряд терпінь.

Щасливі ті, що вміють викрасти з нього кілька хвилин радости.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію