Maksym Hruszczenko

“Чи відповідає фільм своєму літературному джерелу? Таке питання неодмінно ставлять щоразу, коли маємо справу з екранізацією літературних творів.
Якщо на літературній основі постає твір іншого жанру - талановитий, але майже не схожий на своє джерело, ми не ревнуємо: тільки твір мистецтва може бути еквівалентним твору мистецтва.
Відповідність турбує нас тим менше, чим кращий кінофільм створено на літературній основі. Якщо створено видатний фільм, то "відповідає" чи "не відповідає" втрачає будь-яке значення, тому що у цьому випадку новий твір починає жити самостійним життям і стає незалежним естетичним фактом. Це говориться не для того, щоб виправдати деякі відступи фільму від літературного джерела, - вони неуникні, а для того, щоб підкреслити художню повноцінність фільму "Тіні забутих предків”
― Лариса Брюховецька, Поетичне кіно: заборонена школа

“Within my reach!
I could have touched!
I might have chanced that way!
Soft sauntered through the village,
Sauntered as soft away!
So unsuspected violets
Within the fields lie low,
Too late for striving fingers
That passed, an hour ago.”
― Emily Dickinson, The Complete Poems of Emily Dickinson

“Редукувати події власного життя, власний досвід до фундаментального, до кількох визначальних фраґментів, до того, в чому певний, що було насправді, того, що згадується зразу, чого не можеш придумати чи уявити, бо в тому є якась дрібниця, яку неможливо вгадати, не знаючи, не відчувши, і неможливо навіть вирахувати, який саме тропізм надає відчуття живості всій системі, редукуватися до кількох сцен, ультраструктури яких відразу ж забулися, до жінки, якою є всі інші жінки порізному, до води, без якої неусвідомлено нудишся, до вітру з вигаданим запахом, якого не віднайдеш, до болю, після якого живеш без жодного страху, який потім виявляється кульмінацією твоєї історії, до холоду, який забирав тіло, даючи можливість душі потривати без опори, іти через сад, квітничок на балконі, вихід на хребет, літнє купання, змерзла нічна кава, запах великої кількості книжок, кілька доторків, що змінювали світогляд, осіннє зривання яблук, триматися всім тілом на скелі, розглядати через мікроскоп будову клітини, забувати слова, придумувати потаємні лексикони властивостей й ознак, зрушуються і вертаються стіни і стеля у світлі лікарняного нічника, а якась чиста речовина входить просто у вену, а тіні стають тягарями (і відчуття того, що живий, тим сильніше, чим більша редукція переліку одночасних відчуттів).”
― Тарас Прохасько, Лексикон таємних знань

“Чорт! Він має право. Право на повне життя... право двадцяти літ... Право одного життя, що не повториться більше... Хто заборонить? Хто може? Хто може згасить його "я", стерти всі кольори, знищити запах... хоч би то було потрібне для тисячі других? Других, яких навіть не знає. Чорт! Він не оддасть їм всього... він має право й собі щось лишити...
Все в нім кипіло і гнало по хаті, од стіни до стіни, з кутка в куток.
"Зрадник!" Хай йому скажуть се у лице! Тоді побачать...
Йому сказали се у лице! Те друге, що жило у ньому, те справжнє і невгомонне "я". "Я", що так ясно горіло у ньому... палило в полум'ї все особисте, нечисте, звіряче. Але перше змагалось, боролось, хотіло жити, кричало про своє право й тягло до себе.
Їх помирила втома. Безбарвна і каламутна, вона дрімала десь в глибині, наче туман під водою, і тільки ждала, щоб простягти звідтіль свої липкі обійми...”
― Mykhailo Kotsiubynsky