Rosava Doshchyk

“Таким чином виникла ситуація вимушеної двомовності. Добровільна двомовність — це коли іншу мову вивчають за бажанням, бо вона відкриває доступ до деяких професій чи можливостей, але при цьому не є обов'язковою умовою життєвого успіху. А от вимушена двомовність — це коли вибір між знанням і незнанням другої мови водночас є "вибором між повноцінним життям і життям у замкненій спільноті". Саме таким вибором для неросійського населення було вивчення російської. Поступово місцеві, менш престижні, мови витісняла більш престижна, а там, де не витісняла, все одно складалась чітка асоціація панівної мови із життєвим усміхом.”
― Євгенія Кузнєцова, Мова-меч. Як говорила радянська імперія

“...ми любимо нових людей у нашому житті саме за те, що вони ще нічого не знають про нас і нічого про нас від нас не чули.”
― Віра Курико, Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька

“Саме так: одним зі звинувачень у справі було те, що у термінах комісія хотіла покладатися на польський і чеський підхід, згідно з яким термінологія базувалась на питомій лексиці, а не на іншомовних словах. Російське мовознавство у такому підході вбачало хуторянство і штучне обмеження мови — мовляв, чим це вам інтернаціоналізм та російська термінологія не вгодили? Це вважали свідомою відмовою від нововведень революції. Таку диверсію Каганович охрестив "хуторянською кустарщиною" і прагненням ізолювати українську від російської, аби перешкодити поширенню знань в народних масах.”
― Євгенія Кузнєцова, Мова-меч. Як говорила радянська імперія

“— Це ти на районі так битися навчився?
Саня кивнув.
—Я завжди книжки любив читати. Вдома грошей сильно не було, тому ходив у бібліотеку. Пацани ж у дворі були більше по футболу. Якось перестріли мене й відібрали рюкзак із книжками й новим номером «Класу». Порвали журнал у мене на очах, відпиздили. Наступного разу замість книжок я поклав у рюкзак цеглину.
— Ого, — зітхнув Матвій. — Співчуваю. Таке ні з ким не має траплятися.
— Ага, тому потім був бокс у школі, а з роками я сам на сам розібрався з кожним, хто тоді порвав той «Клас». Вони вже й не пам'ятали, чого я на них так визвірився, а от я прекрасно пам'ятав.”
― Павло Пігуль, Вбивство на Перунів день