“Найдієвішими виявилися саме фільми з так званим нещасливим кінцем. Кажу «з так званим», бо завжди залишалося спірним питання про те, що вважати щастям, а що нещастям для окремо взятої особи. Не тільки спірним, а й безсенсовим. Адже, загалом кажучи, не можна судити про важливі речі суто з погляду цієї особи. Маю на увазі кінокартини, в яких гине одна з постатей. У всякому разі ми можемо покладатися на значний відсоток наших соратників, які вважатимуть загибель найвищим щастям, особливо якщо віддати життя за Державу. Людей такого покрою й набирають у ряди співробітників Служби, і я небезпідставно сподіваюся, що цей чималий відсоток неухильно зростатиме. Треба тільки будити нахили й розвивати їх у потрібному напрямі.”