“— Соратники! Героїчні дії не маліють, якщо їх супроводжує страждання. Страждає боєць від ран, страждає під траурною вуаллю вдова полеглого воїна, попри те, що радість служити Державі устократ переважує цей біль. Болить також тим юнакам і дівчатам, які виходять на дорогу трудового життя й розлучаються з близькими людьми, у більшості випадків назавжди. Ми можемо тільки захоплюватися, коли мати з донькою чи товариш із товаришем прощаються з радісним блиском в очах і бадьорими вигуками на вустах. І наше захоплення не змаліє від того, що за цією радістю ми відчуємо глибоко сховану скорботу — подолану, переможену. І ця перемога варта найглибшого пошанування, бо вона і є найбільшою жертвою, яку ми складаємо Державі. ”