“На той час дядя Рустем був єдиний кримський татарин серед батьківських приятелів. Коли я вчилась у пʼятому класі, дядя Рустем повісився. Памʼятаю татове обурення, він заявив: «Ці татари навіть померти нормально не можуть». І, мабуть, бажаючи сказати бодай одне добре слово про покійного, додав, що ніхто з нас не вміє приготувати такий смачний плов, що ж ми тепер, мовляв, робитимемо на майовках.”