“Яким дивним явищем є час і як, здається, його ніколи не буває стільки, скільки треба. Завжди або забагато, або замало. Перш ніж Освальд отримав прогноз від свого лікаря, час був лише тим, що він іноді перевіряв на кружальці, яке цокало на його зап'ястку, щоб подивитися, ще рано чи вже пізно. Тепер, осмислюючи своє життя, він розумів, що більшість часу прожив, чогось чекаючи.Дитиною - чекаючи, коли його всиновлять. Чекаючи, доки виросте. Чекаючи, доки мине застуда чи зростеться зламана кістка. Чекаючи, доки познайомиться зі своєю судженою, знайде потрібну професію, стане трішки щасливіший, знайде причину жити, - аж тут його час скінчився. Тепер чекати було нічого, а він так і не знайшов те, чого шукав, доки не взявся за малювання, і то це сталось надто пізно.”