Листи Quotes

“Мені приходилось самій чути і читати подібні «політичні professions de foi». Або напр[икладі таке: коли між простими людьми ходять легенди про те, ніби московський уряд закопує голодних людей живцем в землю, то такі легенди слід не розбивати, а підтримувати і розширювати, щоб дискредитувати ворогів. Кого вони думають тим дискредитувати? Або знов таке речення: «як би я був галичанином, то був би радикалом, а коли я укр[аїнець], то я буду уміркований ліберал», — ergo pereat. Нар[од] і компанія!
Здається до переконаннів належить і се: [«]я не пʼю чаю, бо се московська вигадка, я не хожу зроду в россійський театр; не читаю дурної россійської] літератури; їм не "бліни", а "млинці", а коли б то були "бліни", то я б їх не їв»... і т. п. Простіть, що я може обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього ви може краще зрозумієте, які в сих людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та українофілами, боїшся як вогню коли б хто тебе не назвав сими йменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару. Наш добрий друг назвав раз мене і моїх скількох товаришів «постыдными дезертирами» за те, що ми зреклися назви українофілів, але що ж робить, коли її страшно носити тепер, щоб не уподобитись крученому барану в християнському стаді.”
― Lesia Ukrainka, Листи: 1876–1897

“Та все ж таки скажу, що я стою при своїм у справі «виставляння особи автора на позорище». Тут може говорить більш почуття ніж теоритичний розум, але ж тим міцніше переконання, чим більше воно залежить від почуття. Я все таки думаю, що всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люде, немов у свою хату, принаймі поки живе господар тієї хати. Може кому й гарною здається та хата зверху, але ж то ще не дає права споглядачеві вриватись до хати в середину і цінувати та оглядати все, що в ній є, без дозволу господаря. Нехай уже як господар умре і хата його піде на громадську власність, тоді уже нехай йдуть і цінують все, що від нього зосталось, бо мертвий не встане боронити скарбів своїх. Що ж до мене власне, то я ж не так знаменита як Байрон та инші боги літератури, отже для мене не приклад все те, що Ви говорите про них. Як би так кожного, хто напише книжечку гладких віршів та обійдеться там без брехні, зараз виставляли «на позорище», то вже хто його зна, чі не було б то чимсь на шталт інквізиції літературної. Я певна, що тоді ніхто не писав би віршів по «щирости», бо прийшлось би памятати що хвилини про суворий «аналіз психологічний» невблаганної критики. А вже з такою думкою писати, то все одно, що з камінем на шиї через річку плисти.”
― Lesia Ukrainka, Листи: 1876–1897

“«Власть тьмы» мені теж зовсім не подобається, отже я й просила прислати її не для того, щоб я так уже кохалась у Толстому, а для того, щоб
побачить, як може вийти така крайня кацапщина у французькому перекладі.

До Драгоманова М. П
1888 р.”
― Lesia Ukrainka, Листи: 1876–1897

“Чи тілько ж світла, що в вікні?”
― Леся Українка, Листи: 1876–1897

“За допомогою "якби" можна Париж укласти в пляшку”
― Леся Українка, Листи: 1876–1897

“Не дбайте Ви про те, як Ви пишете листи, пишете Ви їх вже ж не гірше ніж я, а вже найкраще чоловік пише тоді, коли не думає про своє писання. Я до листів літературної критики не прикладаю, то мені можна писати без усякого страху. Що то вже за переписка, коли до неї треба “со страхом Божим і вірою приступати”
― Леся Українка, Листи: 1876–1897