На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші Quotes

“Часом уночі нам, буває, привидяться уві сні якісь обличчя, і ми прокидаємося знеможені, ще під владою цих чарів, і з жахом відчуваємо, який непевний наш спокій і яка примарна межа відділяє нас від пітьми…”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Наші думки мов глина, їх формують дні, минаючи один за одним; думки хороші, коли ми відпочиваємо, а коли ми опиняємося під вогнем — вони мертві. Численні вирви є не тільки навколо нас, але і всередині, в наших душах.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“війна — це наче смертельна хвороба, як рак і сухоти, як грип і дизентерія. Тільки смерть з'являється тут набагато частіше, у різноманітних виглядах, і вона — куди жахливіша.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Я молодий, мені двадцять років, але в житті я бачив тільки відчай, смерть, жах та поєднання безглуздої легковажності з неймовірними муками. Я бачу, що хтось нацьковує народ на народ, і люди вбивають — мовчки, слухняно, по-дурному, не розуміючи, що роблять, і не відчуваючи ніякої провини. Я бачу, що найкращі уми людства винаходять зброю і слова, аби це тривало й далі, та ще й у найвигадливіших формах. I разом зі мною це бачать усі люди мого віку, тут і за кордоном, в усьому світі, зі мною це переживає все моє покоління. Що робитимуть наші батьки й матері, як ми колись підведемося з могил, постанемо перед ними й зажадаємо звіту? Чого вони чекатимуть від нас, якщо ми доживемо до того дня, коли вже не буде війни? Довгі роки ми робили тільки одне — убивали, це стало нашою першою професією у житті. Все, що ми знаємо про життя, зводиться до одного — до смерті. Що ж буде потім? I що буде з нами?”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Тільки в госпіталі видно, що таке насправді війна.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Чому нам не кажуть про те, що ви такі самі нещасні бідолахи, як і ми, що ваші матері так само побиваються за синами, як і наші, і що ми з вами однаково боїмося смерті, однаково вмираємо і однаково страждаємо від ран…”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Ми завжди бачимо все занадто пізно.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“..найдужчий і найнадійніший на світі захист — це голоси моїх товаришів.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“— А чого ж ми тоді воюємо? — дивується Тьяден. Кач знизує плечима.
— Бо є люди, що мають з війни користь.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Держава і батьківщина — це таки справді не одне й те саме.
— Але ж їх не розділити, — міркує Кроп, — батьківщини без держави немає.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Я кусаю подушку, стискаю пальцями залізне пруття ліжка. I нащо я сюди приїхав! На фронті я був байдужий до всього, часом утрачав усяку надію; бути таким я вже не зможу. Я був солдатом, а тепер усе в мені — тільки біль, суцільний біль за себе, за матір, за все, що таке невтішне і що не має кінця-краю.
Не треба було мені їхати у відпустку!”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Ой мамо, мамо! Я для тебе — дитина… Чого ж я не можу покласти тобі голову на коліна й заплакати? Чого я завжди мушу бути дужим і стриманим, мені часом теж хочеться поплакати, хочеться, щоб мене втішали, адже я справді майже дитина, у шафі ще висять мої куценькі штанці… Це ж було зовсім недавно, чому ж усе так швидко проминуло?”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“війна загине, захлинеться в нестримній хвилі повернення додому, вона припиниться, не роз'їсть нас, бо має тільки зовнішню владу над нами і більш ніякої!”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Мені хочеться знову відчути той тихий захват, те могутнє, невимовне почуття, що охоплювало мене, як я колись підходив до своїх книжок. Нехай мене знову підхопить вітер бажань, який тоді здіймався в мені від самого погляду на барвисті спинки книжок, нехай він розтопить ту смертельно важку свинцеву брилу, що лежить десь у мене всередині; нехай він знову пробудить у мені нетерпеливе поривання в майбутнє і крилату радість, що її дарує світ думок; нехай він поверне мені втрачений юнацький шал.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Я вже не знаходжу собі тут місця, цей світ мені чужий.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Що сталося б із нами, якби ми збагнули все, що відбувається на фронті!”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“— Там було дуже страшно, Паулю?
Що мені відповісти тобі, мамо? Ти ніколи цього не збагнеш, ніколи не зрозумієш. I не треба тобі розуміти. Чи там було страшно, питаєш ти. Ой мамо, мамо!”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“ми вдаємося до гумору через те, що без нього ми б загинули.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Так само, як на передовій ми обертаємось у тварин, бо це єдине, що може нас урятувати”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Усі фронтові жахи щезають, коли фронт залишається позаду. Ми женемо їх від себе вульгарними й похмурими жартами; приміром, як хтось помирає, ми кажемо про нього, що він задом землю риє, і в такому стилі ми говоримо про все взагалі, це рятує нас від божевілля — поки ми так усе сприймаємо, ми здатні на опір.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Якби ми взялися думати, то спогади розчавили б нас; принаймні я вже помітив: жах можна пережити, поки ти просто скоряєшся неминучості; та коли ти згадуєш про той жах, він убиває.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Якось перед нашим окопом цілий ранок кружляють два метелики. То лимонниці — у них жовті крильця з червоними цятками. Що могло їх сюди занести, адже навкруг — жодної рослини, жодної квітки. Метелики сідають відпочити на зубах у черепа. Такі ж безтурботні і птахи, вони вже давно призвичаїлися до війни. Щоранку над передовою здіймаються в небо жайворони. Торік ми навіть спостерігали, як вони виводили у своїх гніздечках пташенят.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Одного пораненого ми марно шукаємо цілих два дні. Напевне, він лежить на животі і не годен повернутися. Нічим іншим не можна пояснити, чому й досі його не знайдено; адже коли поранений кричить, притулившись лицем до землі, дуже важко буває збагнути, звідки лине той крик.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Прохолодою віє тільки від туману, моторошного туману, він плазує поміж мертвих, що лежать перед нашими окопами, і висотує з них останні, десь іще сховані краплини життя.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Спогади мають велику силу, і наш сум за минулим теж сильний, але минуле недосяжне і ми це знаємо. Згадувати його так само марно, як сподіватися стати генералом.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Високо в небі здіймаються освітлювальні ракети — і я бачу картину: літній вечір, я стою на критій галереї собору й дивлюся на високі кущі троянд, що квітнуть посередині невеличкого внутрішнього саду, де ховають каноників. Навколо встановлені статуї. Ніде ані душі; велика тиша заповнила цей квітучий прямокутник, сонце гріє грубезні сірі плити, я кладу на них руку і відчуваю їхнє тепло. Зелена вежа собору над правим кутом шиферного даху стрімко здіймається в тьмяну, м'яку блакить вечора. Поміж осяйних невеличких колон внутрішньої галереї панує прохолодний присмерк, який буває тільки в церквах; я стою там і думаю: коли мені виповниться двадцять років, я дізнаюся про ті бентежні речі, що пов'язані з жінками.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Добрі харчі — така ж цінна річ, як міцний бліндаж; ось чому ми жадібні до них — вони рятують нам життя.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Однак щось тягне нас уперед, і ми несамохіть біжимо, скажено люті й лихі, ми прагнемо вбивати, бо перед нами — наші смертельні вороги, їхні гранати й гвинтівки спрямовані на нас, як ми не знищимо їх, то вони знищать нас!”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Фронт — це клітка, в якій нам доводиться напружено чекати, що буде далі. Ми лежимо під ґратами, що їх утворюють траєкторії снарядів, лежимо в нервовому чеканні невідомого. Над нами витає випадок. Коли летить снаряд, я можу тільки пригнутись, і ще, та я не знаю, куди саме він летить, і ніяк не можу подіяти на нього.
Саме ця залежність від випадку і робить нас байдужими.”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші

“Он там, на обрії, — хіба то не квіти і не гарний краєвид, такий тихий, що солдатові хочеться плакати? А може, то картини, що він їх не втрачав, бо зроду не бачив, вони бентежать його, але тут же зникають. Може, то його двадцять років?”
― Еріх Марія Ремарк, На Західному фронті без змін / Повернення / Три товариші