Школярів, рибалок, фермерів вирвали зі звичного життя і кинули у криваву бійню. Тисячі з них навіки залишаться на полях війни, тисячі тих, хто виживуть, позаздрять загиблим. Пауль пішов на фронт. Минуло кілька тижнів – і з його класу живими залишилося вісім хлопців. А війні не видно кінця… («На Західному фронті без змін»). Забути жахи війни. Про це мріють троє друзів-фронтовиків. Чи зможе кохання врятувати від болю і зневіри? («Три товариші»). Також до видання увійшов роман «Повернення».
Erich Maria Remarque was a German novelist best known for All Quiet on the Western Front (1929), a landmark anti-war novel based on his experiences in World War I. The book became an international bestseller, defining a new genre of veterans’ literature and inspiring multiple film adaptations. Its strong anti-war themes led to condemnation by the Nazi regime, which banned and burned his works. Born Erich Paul Remark in 1898, he adopted the surname Remarque to honor his French ancestry. He served on the Western Front during World War I, where he was wounded, and later pursued various jobs, including teaching, editing, and technical writing. After the massive success of All Quiet on the Western Front, he wrote several other novels addressing war and exile, such as The Road Back, Three Comrades, and Arch of Triumph. His outspoken opposition to the Nazi regime forced him into exile in Switzerland and later the United States, where he became a naturalized citizen in 1947. Remarque’s personal life included high-profile relationships with actresses Marlene Dietrich and Paulette Goddard, the latter of whom he married in 1958. In 1943, his youngest sister, Elfriede, was executed by the Nazis for anti-regime remarks, an event that deeply affected him. He spent his later years in Switzerland, where he continued writing. His final completed novel, The Night in Lisbon (1962), was another bestseller. He died in 1970 at the age of 72, leaving behind a literary legacy that continues to shape discussions on war and its consequences.
Чудова книга в якості реабілітації для тих, хто повернувся з війни. За останніх что років нічого не змінилося. Війна, життя після війни: взаєміни військових в сім'ї, з цивільними, процеси в суспільстві... Головне розуміти і хотіти розуміти себе, що відбувається. Повернення відбудеться. Дорога в життя є.
Зміни. Яка імовірність, що вони настануть? Уже сама назва «На західному фронті без змін» наштовхує на дещо екзистенційні думки, не кажучи вже про зміст. Хоча, зрештою, все не так однозначно.
Війна очима дев’ятнадцятирічного німецького хлопчини, якого разом з однокласниками забрали просто з парти на фронт. Вони воюють, бо так треба, бо таку вказівку дали «ті, хто вище». Вчаться ухилятись від уламків гранат, потрапляють у полон, отримують поранення, вперше вбивають і намагаються чітко закарбувати в пам’яті риси обличчя ворога, якого вони собі не обирали. Докладаючи зусиль і застосовуючи вміння, які прийшли з болючим досвідом, вони виживають або… ні.
Події описані настільки реалістично, що моментами тілом пробігають мурахи. Атмосфера поглинає. Мабуть, корисно іноді так відірватись від реальності і пірнути в щось радикально інше й далеке. Та можливо, не таке вже й далеке в умовах сьогодення України?
Цікаво, якою хлопці з передової бачать суть війни? Скільки ж вона триватиме? Хто ті люди, чиї кулі летять назустріч? Що залишається цінним навіть за таких пекельних умов? Ремарк знав відповіді та охоче поділився ними. Не що інше, як його власний досвід участі у війні, надав написаному роману такого сильного емоційного забарвлення.
Erich Maria Remarque, nacido en la Baja Sajonia en 1898, de ancestros franceses, tenía dieciocho años cuando tuvo que abandonar la carrera de profesor para alistarse en el ejército alemán, en 1916. Empujados alegremente por la familia, los profesores, los medios de comunicación, la sociedad entera, que veía en aquel conflicto el romanticismo de los ideales de antaño, una joven generación (de alemanes, franceses, rusos, ingleses, americanos…) fue vertida al sacrificio. Nunca volvería a verse la guerra de la misma manera.
Трохи довго я читала свого улюбленого Ремарка, але, як виявилось, тільки того, що навіть в улюблених письменників всі твори подобаються.. Я би друкувала їх в іншому порядку :) Читаючи його, як завжди, ліплю купу стікерів, бо його вислови - крилаті. ОДним словом, так, "Три товариші" - крута річ; "На західному фронті без змін" - прочитала, але так - не вразило, а з "Поверненням" взагалі не склалось.
Una verdadera maravilla. Uno de esos imprescindibles que hay que leer en la vida. La trilogía comienza con Sin Novedad...una obra maestra de la literatura y del antibelicismo. Nivela cruda donde las haya y a su vez poética. Se lee en un suspiro. Debería de ser un imprescindible en la enseñanza de los chavales para que vieran la realidad de un conflicto y lo absurdo del mismo. Continúa con Los Tres Camaradas, otra gozada. Una historia de la posguerra , de supervivencia, de amor, de violencia, de compañerismo, de enfermedad. Espectacular. Termina con El Camino de Regreso, la penosa retirada de las tropas alemanas tras perder la guerra. Historia deprimente y triste. El autor vivió todas estas circunstancias y siempre se manifiesta durante sus escritos ese aroma de derrota y tristeza, pero siempre con mucha poesía y humor. Como decía, una obra maestra.
Читала «Повернення». Це книжка про марні сподівання. Часом і в позавоєнному житті таке буває: чекаєш чогось, думаєш, що от дочекаєшся – і все піде по-іншому. Це щось настає, але нічого не міняється. Так само тут: після настання миру життя не стає нормальним. Людям, у яких була професія до війни, легше: вони хапаються за роботу, дім, сім’ю. Але й тут не завжди все гладко. Твої фронтові заслуги нічого не важать. Ти повертаєшся і мусиш грати за іншими правилами. Твоя дружина зрадила, і ти більше не знаходиш собі місця в будинку, що колись так любив. Так із тими, хто щось бачив до війни. А ці хлопці, які потрапили на фронт із-за шкільної парти, вже ніколи й не звикнуть до міського життя. Воювати – єдине, що вони вміють.
Посил Ремарка дуже зрозумілий. Але «Повернення» - значно слабша книжка за «На Західному фронті без змін». Часто вона просто нудна.
1. "На Західному фронті без змін" Розповідь ведеться від імені Пауля Боймера, молодого хлопця, якому замість школи довелося піти на фронт. Хлопнць описує різні події на фронті, військове навчання, дружбу серед бійців. Цікавим моментом для мене було змалюввння того, наскільки змінилася свідомість тих молодих юнаків. Навіть рідні їм стали зовсім чужими, адже дивляться на світ зовсім інакше. Цікаво теж було читати роздуми хлопців про причини війни. ⠀ 2. "Повернення" Продовження попередньої книги, але вже від імені іншого солдата. Тут уже події розгортаються одразу після війни. Автор описує, як важко тепер цим молодим людям влитися в суспільство, як важко їм тепер дотримуватися певних суспільних законів, навіть елементарно ввічливо говорити та поводити себе за столом. ⠀ Ці дві книги мені, відверто кажучи, не дуже сподобалися. Я розумію, що хотів сказати Ремарк, але все ж я точно не стала його фанатом. ⠀ 3. "Три товариші" У цій книзі герої, на мою думку, розкриваються якось краще. Може, це й тому, що книга більша. Тут більше подій - і любовна лінія головного героя, і історія дружби трьох юнаків. Теж сподобалось те, що часто я переживала за героїв, співчувала їм і раділи разом з ними. Тобто персонажі були для мене ніби живі протягом певного проміжку часу. І мені було навіть шкода з ними розлучитися після прочитання книги. Тому ця історія мені сподобалась. ⠀ Загалом враження ніби не погані, але й не ах. Тому навряд чи найближчим часом повернуся до творів Ремарка.