Історична фонологія української мови Quotes

“В наші дні провідна роль у ширенні певних наборів ідей належить атомовим бомбам, танкам, засобам пропаґанди та відвертому пристосовництву - як за доби Середньовіччя вона належала вогнищам інквізиції, пропаґанді та тому ж таки пристосовництву. І все ж хочеться вірити, що неперекручені факти й обґрунтовані думки зрештою вторують собі шлях.”
― George Y. Shevelov, Історична фонологія української мови

“Окреслення "українська" стосовно всієї мови є зовсім недавнім: Закарпаття ледве чи користувалося ним до 1938 р. Бувши первісно реґіональною (тобто вживаною на позначення козацьких земель), ця назва ступнево набула загального поширення, частково з огляду на відіграну козаками роль в історії країни, починаючи з ХVІ ст., а частково через те, що від половини XVII ст., коли українці почали частіше стикатися з росіянами, стала потрібною нова назва для країни та її мови. Перед тим мова, що тепер зветься українською, була відома як 'руська'. Однак ця назва почала вносити плутанину, відколи Україну було приєднано до Росії, бо й росіяни позначали свою мову прикметником 'русский'. Після певного періоду вагань, під час якого мову України намагалися відрізнювати від російської за допомогою термінів на кшталт 'югоруський', 'малоруський' тощо, окреслення "український" урешті перемогло, піднісшися від реґіонального до загальнонародного статусу.”
― George Y. Shevelov, Історична фонологія української мови

“Історичну фонологію української мови здебільшого розглядають ізольовано або ж у порівнянні тільки з російською та білоруською мовами. За першого підходу предмет дослідження опиняється у вакуумі, за другого він невиправдано перехиляється лише в один бік. Поняття східнослов’янської єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як “схід“ чи “захід“ сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті. Якщо поняття східнослов’янської єдності має бути сенсовним з лінґвістичного пункту зору, його треба вивести як результат дослідження, а не постулювати голослівно від початку.”
― Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“Хоч як парадоксально це звучить, але поділ діалектів на північні та південні в українській мові є давнішим від самої української мови, що вона, власне й виникла завдяки злиттю цих двох діалектних угруповань (точніше — південного та південної частини північного, оскільки північна частина цього останнього з бігом історичного розвитку віддалилася від південної частини, ввійшовши в процес формування та еволюції білоруської мови).

...

Новопостала єдність північно- та південноукраїнських діалектів, вочевидь, закріпилася, коли обидва реґіони підпали під владу Київської держави. Її першим виразним проявом був занепад єрів (бл. 1050—1150 рр.). Це окреслення покриває, зрештою, цілий комплекс звукозмін, що серед них не одна й не дві мали принциповий характер, і повна тотожність цих процесів аж до дрібних деталей, за винятком вторинних розбіжностей у передачі звукосполуки -iji в закінченні ґен. мн. (київ.-поліс. люде́й проти гал.-под. люди́й) та в поодиноких словах на кшталт соловей проти гал.-под. солові́й, безперечно доводить уже досягнуту ними на той час єдність.”
― Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“З-поміж усіх слов’янських мов українська має найбільшу кількість спільних або однакових звукозмін із білоруською. Можна легко дійти висновку про близьку спорідненість цих двох "мов-сестер". Одначе такий статистичний підхід має поверховий характер і може ввести в оману, а зроблені за його допомогою висновки хибують на поспішність і надмірну спрощеність. При розгляді цього питання потрібна гнучкість.

Щонайперше впадає в очі, що впродовж протоукраїнського періоду не було жодної звукозміни, спільної для протоукраїнських та лише для білоруських діалектів, узятих як цілокупність. Частина звукозмін мала поширення лише в зоні, яка тепер зветься південнобілоруською...

...

Ба більше, з-посеред специфічних рис, спільних для "південнобілоруських" та українських діалектів, усі, крім, можливо, однієї, поширювалися не на цілокупність українських діалектів, а лише на північні...

...

Отже, насправді жодна з перелічених змін не була українсько-білоруською в риґористичному розумінні, тобто не обіймала всіх українських і всіх білоруських діалектів, обмежуючись тільки цими двома мовами. Усі зміни або охоплювали ширшу територію, або спостерігалися лише в особливому діалектному утворенні, що ми його умовно називаємо київсько-поліським наріччям. Пізніше це утворення розпалося: його північна частина вступила в процес формування білоруської мови, а південна — української. Ілюзія спільності давніх процесів в українській і білоруській мовах створюється наявністю в них спільних рис. Однак ці спільні риси зумовлені "поділом" київсько-поліського наріччя між обома мовами.

<...>

Таким чином, наявність подібностей в українській і білоруській мовах почасти пояснюється розпадом київсько-поліського наріччя і його поділом між цими двома мовами, почасти спільними звукозмінами, почасти каталітичним впливом білоруської мови на українські звукозміни. Спільні українсько-білоруські звукозміни як такі припадають на період від середини XIII до XVII ст., але найбільшу інтенсивність і вагомість вони мали від середини XV до середини XVI ст., тобто під час міцної зверхності Великого князівства Литовського над значною частиною України. Втім, і тоді чимало білорусько-українських звукозмін не переходили за польський кордон. Якщо говорити про зв’язки між українською та білоруською фонологічною еволюцією в ширшому слов’янському контексті, то вони були щільні як за доісторичної доби, так і за пізніших часів.”
― Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“За критерієм виключності спільних звукозмін (тобто беручи до уваги звукозміни, поширені лише в дотичній парі мов, і притому в усіх діалектах кожної) українська та російська мови таких не мають. Якщо надавати значення спільності в межах ширшого слов’янського мовного простору (а на те можна знайти рацію), то протягом доісторичного періоду було чимало звукозмін, спільних для протоукраїнських і проторосійських діалектів. Декотрі з них є українсько-російсько-білоруські...

...

...Проте всі ці звукозміни, хіба що за винятком... нічого не важать із погляду наявності якихось особливих зв’язків між українською та російською мовами, бо вони мали місце в різних слов’янських мовах у різні часи й з усією очевидністю являли собою незалежні еволюційні процеси, подібність між якими цілком задовільно можна пояснити спільним праслов’янським спадком.

...

Після XIII ст. жодної спільності у фонологічній еволюції української та російської мов уже не було. Можна відзначити хіба що кілька позірних збігів... але ці нечисленні подібності є випадкові й лише часткові.

...

Отже, спільні риси в українській і російській мовах спричинені спільністю або рівнобіжністю (або почасти спільністю й почасти рівнобіжністю) їх еволюції за доісторичних часів у ширшому слов’янському контексті, а також відносно недавніми російськими впливами на українську (щонайраніше від середини XVII ст.).”
― Юрій Шевельов, Історична фонологія української мови

“Поняття східнослов'янскої єдності, якщо під ним мається на увазі щось більше, ніж суто географічна близькість, є такою самою метафорою, як «схід» чи «захід» сонця, що згадуються в мові на щодень усупереч науковим поглядам Коперника та Ґалілео Ґалілея, яких ми дотримуємося, стосовно місця Землі в Усесвіті.”
― George Y. Shevelov, Історична фонологія української мови