A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback Quotes

“Death, a cause of terror to the sinner, is a blessed moment for him who has walked in the right path, fulfilling the duties of his station in life, attending to his morning and evening prayers, approaching the holy sacrament frequently and performing good and merciful works. For the pious and believing catholic, for the just man, death is no cause of terror. Was it not Addison, the great English writer, who, when on his deathbed, sent for the wicked young earl of Warwick to let him see how a christian can meet his end? He it is and he alone, the pious and believing christian, who can say in his heart:
O grave, where is thy victory?
O death, where is thy sting?”
― James Joyce, A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback

“Whatever else is unsure in this stinking dunghill of a world a mother’s love is not. Your mother brings you into the world, carries you first in her body. What do we know about what she feels? But whatever she feels, it, at least, must be real. It must be. What are our ideas or ambitions? Play. Ideas! ... Every jackass going the roads thinks he has ideas.”
― James Joyce, A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback

“I will try to express myself in some mode of life or art as freely as I can and as wholly as I can, using for my defence the only arms I allow myself to use—silence, exile, and cunning.”
― James Joyce, A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback

“I will tell you what I will do and what I will not do. I will not serve that in which I no longer believe, whether it calls itself my home, my fatherland, or my church: and I will try to express myself in some mode of life or art as freely as I can and as wholly as I can, using for my defense the only arms I allow myself to use -- silence, exile, and cunning.”
― James Joyce, A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback

“— Жаль — це почуття, яке зупиняє душу при зустрічі з чимось серйозним і незмінним у людських стражданнях і єднає її зі страждальцем. Жах — це почуття, що зупиняє душу при зустрічі з чимось серйозним і незмінним у людських стражданнях і єднає її з таємною причиною їх.
— Ану повтори, — сказав Лінч. Стівен повільно повторив.
— Кілька днів тому в Лондоні, — продовжував він, — в двоколісний екіпаж сіла дівчина. Вона їхала на зустріч з матір'ю, якої не бачила багато років. На якомусь розі голобля підводи вдрузки розбиває віконце екіпажу в подобі зірки. Довга тонка скалка розбитого скла пронизує серце дівчини і вона помирає на місці. Репортер назвав цю смерть трагічною. Але це не так. За моїми визначеннями, в ній мало спільного з жахом і жалем.
— Насправді трагічність — це наче обличчя, що дивиться у два боки — в напрямку жаху і в напрямку жалю, що є її фазами. Я недарма ужив слово «зупиняти». Я маю на увазі, що трагічна емоція — статична. Точніше, драматична емоція — статична. Неправдиве мистецтво збуджує кінетичні почуття — хотіння або нехіть. Хотіння штовхає нас до чогось, спонукає нас оволодіти ним; нехіть каже його відкинути, відштовхує від нього. Тому мистецтво, яке збуджує їх— порнографічне чи дидактичне, — це мистецтво неправдиве. Отож естетична емоція (я вживаю загальний термін)— статична. Душа спиняється, підносячись понад хотінням чи нехіттю.
— Ти кажеш, мистецтво не повинне збуджувати хотіння, — мовив Лінч. — Я ж розказував тобі, як колись у музеї написав олівцем своє ім'я на сідниці Праксителевої Венери. Хіба це не було хотінням?
— Я говорю про нормальну природу людей, — сказав Стівен. — Ти також розказував мені, як колись, у своїй чудовій школі кармеліток їв шматочки сухих кізяків.
...
— Зрештою, — ввічливо додав Стівен, — всі ми тварини. І я теж.
— І ти теж, — сказав Лінч.
— Але зараз ми є в духовному світі, — вів далі Стівен. — Хотіння і нехіть, збуджені неправдивими естетичними прийомами, не є естетичними емоціями не лише тому, що вони кінетичні за характером, але й тому, що вони суто фізичні. Якщо наша плоть сахається від страху перед чимось, чи реагує на те, чого хоче, то це — чистий рефлекс нервової системи. Наша повіка заплющиться раніше, ніж ми усвідомимо, що в око ось-ось влетить муха.
— Не завжди, — закинув Лінч.
— Подібним чином, — сказав Стівен, — твоя плоть прореагувала на статую оголеної жінки, але, повторюю, то був просто рефлекс. Краса, виражена митцем, не може пробудити в нас емоцію, яка є кінетичною, чи відчуття, яке є суто фізичним. Вона пробуджує — повинна пробудити, — а чи породжує — повинна породити — естетичний стаз — ідеальний жаль або ідеальний жах — завмирання, яке постає, триває і врешті розчиняється в тому, що я зву ритмом краси.
— Що ж воно таке? — спитав Лінч.
— Ритм, — мовив Стівен, — це перше формальне естетичне співвідношення частин в естетичному цілому, або ж відношення естетичного цілого до його частини чи частин, або ж кожної частини до їх цілого.
— Якщо це ритм, — сказав Лінч, — тоді скажи, що ти звеш красою? І не забувай, будь ласка — хоч колись мені й трапилося поласувати пасочкою з кізяків, але люба мені тільки краса.”
― James Joyce, A Portrait of the Artist as a Young Man (Oxford World's Classics) by James Joyce (12-Jun-2008) Paperback