Pavlo > Recent Status Updates

Frankly hard to put down

Щось багато вошей

Щось трохи забагато вошей...

Колись давно я читав «Сад Гетсиманський», і Багряний здався мені більш вправним письменником.

Він талановито описує пейзажі, але фабула дуже просідає, так, епізоди... Згадуєтсья Йогансен із його "Як будується оповідання" (а також конгеніальною "Подорожжю...", де він теж пише "картонні персонажі на фоні пейзажів," тільки значно більш вправно).

Вже майже дочитав, тому дочитаю, але... шкода. Якось слабенько

Колись давно я читав «Сад Гетсиманський», і Багряний здався мені більш вправним письменником.

Він талановито описує пейзажі, але фабула дуже просідає... Згадуєтсья Йогансен із його "як будується оповідання" (а також конгеніальною "Подорожжю ученого доктора Леонардо...", де він теж пише "картонні персонажі на фоні пейзажів," тільки значно більш вправно).

Це важлива книжка з важливою інформацією. Штука в тому, що коли читаєш журналістські розслідування, скажімо, американських журналістів, то вони не тільки майстерно розслідують, а ще й майстерно пишуть

Show, don’t tell.

Особливо, якщо треба показати, як якийсь персонаж «не такий, як інші». І вже точно не варто це розповідати словами самого цього персонажа.

Ще дратує і мало віриться у фамільярність трьох ледь знайомих постатей

А от третій розділ, власне про Яновського, раптом зовсім інакше читається. Набагато вправніше написано, справді враження майже такі, ніби це інша людина писала

Розрекламували як непоганий роман про Одесу, ще й із нав’язуванням до "Майстра корабля" Яновського, але щось мені здається, "буде боляче."

Парадокс наразі в тому, що коли читаєш написаного у 1920-тих, ну ок, може не Яновського, але точно Йогансена, то враження таке, що це писалося вчора, а може й сьогодні.

Коли читаєш "Танжер" (поки-що), то враження таке, що це писав Олесь Гончар, і це не комплімент

Розрекламували як непоганий роман про Одесу, ще й із нав’язуванням до «Майстра корабля» Яновського, але щось мені здається, «буде боляче»

Густе. Не можу не думати про Politically Correct Bedtime Stories Джеймса Фінна Ґарнера – зовсім іншу, але також деконструкцію дитячих казок

“Тепер, спостерігаючи за немовлям так зблизька, С. думає про те, як же це несправедливо, що його життя почалося саме так. Найбільше, що вона може зробити – це побажати, щоб хтось подарував йому краще минуле.”

В автобусі холодно. Жінки тісно притуляються одна до одної. Вони не наважуються бодай щось сказати, адже все, що зараз відбувається, для них означає одне – свободу. А свободі не можна ставити умови чи нарікати на неї.

“...Найгірше мені було від того, що той молодик справді її знав, що він, імовірно, колись був другом її брата.”

I would dnf this if I could

Ще нема 30 сторінок, а вже тричі ржав

Примітки у цій книжці: "1. До речі, міжнародний конкурс мов з милозвучності - це міф. Красивий, але нелогічний. Як любов."

They pulled the ship to sand and filled it with a king's ransom:
gems and gold, horses and armor, the mast marking
the spot of their treasure. They hefted Hrothgar's heirlooms
whole cloth into the hold, gifting even the coastguard
a sword, gold-wrapped and gorgeous, so that later
he'd be able to flash it while drinking,
and say he'd been there when.

Hrothgar had no words. He said some anyway.

Нерівне просто. То ніяке, то щось справді красиве "Жорстоко ходять шершебки, хакають пилки i дзвенить сокира. Нi, корабель буде такий, нiби вiн вирiс у лiсi з чудернацького насiння i розцвiв, i обрiс великим бiлим листям парусiв."

О, спонтанний "доброзичливий" сексизм! Навіть пишучи із співчуттям до Тайах, все одно, звичайно жінка у всьому винна, my favorite!