Status Updates From The Fifth Elephant (Discwor...

люди її класу ішли по життю, не розглядаючи навіть можливості, що хтось їх зупинить чи поставить їхню доброчесність під сумнів. Здебільшого саме цього ніколи і не траплялося.

— […] Все це... це — шпигунство. А я ніяк не міг второпа-ти, чому Ветінарі видається таким обізнаним!
— А ти гадав, він бачить пророчі сни, любий?

— Лихо! Ти ж не думаєш...
— Ні, я не думаю, сер. Я - державний службовець.
Я даю поради іншим людям, м-м-м, умф. Тоді вони думають.

— Що? Він відрізає шматки від мертвих людей?
— Краще, ніж від живих, сер.

І це теж дипломатія, подумав він - коли твій рот щось меле, доки ти спостерігаєш за очима співбесідника.

Отже, подумав він, ось яка вона, ваша дипломатія. Це як брехати, тільки для вищого класу.

— Ти хочеш сказати, що гноми просто намагаються обвалити на противника шахти?
— Ага, саме так.
— Я думав, ви всі законослухняні?
— О так, сер. Дуже законослухняні. Просто не дуже милосердні.

— […] Втім, це в нас спільне, прафда? Жоден з нас не пʼє... алкоголь. Якщо я нічого не плутаю, сер Семюел, фи були алкоголіком.
— Ні, — Вайм був цілковито ошелешений. — Я був пʼяницею. Не мав достатньо грошей, щоб бути алкоголіком.

Леді Марголотта була схожа на матусю, щоправда — матусю когось з дорогущою освітою і поні на імʼя Стрибко.

Обожнюю, коли вона зʼявляється на сторінках)

— Він помер у вибуху десь під Борогравією. Але він робив те, що любить.
Вона поміркувала мить, а потім серйозно уточнила:
— Ну, до моменту, коли його дістало вибуховою хвилею. Після цього, не думаю.

— І це ваш славетний пращур був монарховбивцею?
— Так, Ваймз Камʼянолиций, — відповів він якомога рівнішим голосом. — Але я завжди думав, що це трохи несправедливо. Він убив лише одненького. Не те щоб це в нього хобі було таке.

вочевидь, тут ішлося про дорогу проблему, тож вартові були схильні лишити їх на когось, кому більше платять.

Тут мʼясника можуть повісити, якщо він приготував сосиску не з чистого мʼяса, а походити це мʼясо має від іменної свійської тварини. Можливо, я мушу уточнити, що, коли я кажу «іменної», я не маю на увазі тварину на імʼя «Плямка»

— Але я не хочу дивитися, як ти бʼєшся.
— Тоді відвернися в інший бік!

В атмосфері явно було забагато Атмосфери. Гаспод мав підозри, що, якщо справи підуть дуже кепсько і дуже швидко, один собачка матиме шанси на виживання, як у шоколадного чайника на дуже гарячій плиті.

Та якщо ви дозволите мені дати вам пораду, значна частина дипломатії полягає в тому, щоб видаватися дурнішим, ніж ти є.

— Весь світ спостерігає, — сказав Ваймз.
— Але світові завжди було байдуже, — продовжив думку Ополоник. — Досі. А тепер світ бажає зірвати з країни накривку і забрати те, що під нею

— І вовка звати?...
— Він буде не проти, якщо називатимеш його Ґевін.
— Гевін?
— Він якось зʼїв Гевіна.
— Що, цілком?
— Звісно ні. Лише достатньо, щоб упевнитися, що чоловʼяга більше не ставитиме капканів на вовків.

— Це не зброя. Це знаряддя вбивства […].
— Ем, якими є більшість видів зброї […].
— Ні. Більшість зброї - для того, щоб не доводилося вбивати людей. Більшість зброї для того... щоб її мати. Щоб її бачили. Для попередження. Ця штука інша.

Гарний коп мусить вміти мислити, як злочинець.
Ваймз був дуже гарним копом.
А ще — дуже живим копом, і мав намір зберегти цей стан.

Дехто з людей на площі мав такий вигляд, наче надзвичайно цінував у себе брак почуття гумору.

Ваймз ненавидів привілеї статусу, але слід віддати їм на-лежне: вони принаймні давали змогу ненавидіти їх з комфортом.

факти свідчать, що хай як людина спʼяніла від смаку влади, в неї завжди лишається крихітний інстинкт самозбереження.

— Огидний типок, се-гер! Мертвʼякам не можна довіряти!
— Так само як, з мого досвіду, і живʼякам.

А головне, чоловіку з такою легкою усмішкою на обличчі — не суперечать. Ця усмішка, видавалося, не рухалася, і не змінювалася. Таку усмішку хотілося бачити якнайдалі від себе.

— Просто мені буде спокійніше, якщо він знатиме. […] Тривожно це все.
— Але яка користь з того, що він дізнається?
— Бо тоді тривожно буде йому, а я зможу більше не тривожитися

По правді, він був функціонально грамотний. Тобто дивився на читання і писання так само, як на чоботи - вони тобі потрібні, але це не джерело розваги, а люди, яким від них весело — якісь диваки.

В мозку Колона лишилася одна кволенька ділянка мозку, де, в тумані паралітичного страху […], досі жевріло притомне мислення. Ця ділянка наполягала, що Колон так стрімко іде на дно, що довколишні риби вже мають ліхтарики на носах.

Леді Сибіл ніжно хропнула. Шлюб завжди складається з двох людей, кожний з яких ладен заприсягтися, що хропить не він.

Ідея швидше осяє нутро древньої могили, ніж голову Фреда Колона.