Status Updates From Щоденники

«Субота [18 October 1952]... Маланюк сказав: «Косач від 20-ті років пробує всіма силами скопромітуватися. Хоч в українському світі це трудно, але цим разом йому мабуть таки вдасться»»

«Вівторок, [15 July 1952]... Для мене Греко-Католицька Церква ніколи не було духовною вітчизною, хоч я її респектував, як національно-політичну установу. Але те, що мало сенс вдома, в Галичині, тратить сенс в еміґраційних умовинах. З усіх релігійних систем, що знаю, квекеризм мені безумовно найближчий, найрідніший, сприймаю його доктрину співзвучну»

«Неділя, 29 липня [1951]... Що мене найбільше вразило, це стан дому Бачинських: Повний непорядок, примітивізм в обстановці, ні одного образка на стіні. Але наші люди здебільша не мають найменшого почуття мешканевої культури й це улегшує їм життя»

«25. травня [1951], п'ятниця... Зайшов до книгарні-антикваріату на Бульварі Сен-Мішель, якої власник українець, Хмелюк. Дві години, чи довше порпався в шпарґаллях. Знайшов унікальну річ: двотомове паризьке видання творів Драгоманова 1905 року. Заплатив 1500 франків, але не жалію. Це капітальна річ, якої ніде не можна дістати: а я саме збіраюся працювати над Драгомановим, скоріше чи пізніше»

«23. травня [1951], середа... Ґедройць дуже хвалив статтю Шереха «Четвертий Харків», яка друкувалася в «Культурі», при чому я посередничив між редакцією та Шерехом... Я зарекомендував Ґедройцеві Кошелівця, як постійного інформатора про українські культурні справи та як автора хронік і статей»

«10.2.51... Коло 10-ої години йдемо втрійку на студентський бал. Забава несподівано вдала. Танцювали до ранку... Бандерівці раз кинули на залі смердючку, щоб зірвати забаву; але це не вдалося»

«9.2 [1951]... Друга розмова була з Миколою Андрійовичем Левицьким, нашим «Президентенком», як його називав колись Прицак. Ця зустріч відразу показала всю порожнечу цього чоловіка. Передусім уже сам вираз його обличчя та постава були набундючені та «намащені», - зраджують помітне незадоволення тим, що його прихід не викликав якоїсь особливої уваги в кімнаті, де вже було кілька людей»

«26.7 - 2.8.50... Зате прогулянка до Bois de Boulogne вдалася менше; та частина парку, що ми бачили, не дорівнює Стрийському Паркові у Львові»

«26.7 - 2.8.50... Ґедройць мабуть перший поляк, якого я коли небудь зустрічав, що з ним політичного було легко знайти спільну мову»

«1. липня 1949... Скільки паразитів там примістилося! Неприємно вражає велика скількість жидів. На згаданій конференції головну ролю грав польський жидок п. Шапіро. На коридорі випадково стрів я жидівську з Чехії, Фройндову, вульгарну й антипатичну дівку... Отже вона теж примістилася в ООН». Іване Павловичу, ви ж самі на ¼ єврей

«1. травня [1949]... Засадничі застереження: консервативно-гетьманська база занадто вузька, щоб з неї розробляти всі ці проблеми, що стоять на порядку дня; поняття «консерватизму» та «традиціоналізму» стали проблематичні в нашому світі, де розорані всі традиційні фундаменти». Але дехто й у 2020-му цього не розуміє

«13.4.39... Про бандерівщину говорив він [Роман Голіян] розтрощуюче. Точно як про це думаю я: бандерівщина, як західно-український, жовтоблакитний большевизм. При цьому оперував він масою прикладового матеріалу про співпрацю бандерівцями з Німеччиною, про їхні воєнні злочини, демагогію та безвідповідальність»

«28.Х.45... До речі, знаю від Тараса, шо про мене в Інсбруці теж ходять сплетні, буцім мій виїзд закордон фінансують жидівські організації, а я зате маю виріктися українства! Очорнювання це метода вживана бандерівцями зовсім систематично!»

«[Montag, 18 Juni 1945]... Пріцак навязав контакт з мароканцями говорячи з ними по-арабськи. Він представився як «Алі бен Юссуф» (!), мусульман по вірі (!), син єгиптянки й українця, який тепер через Швейцарію прямує до батьківщини своєї матері. Серед мароканців (які взігалі д.добродушні полу-діти) викликував він ентузіязм»

«Пригадую, раз дівчата ненароком спитали мене, яке моє відношення до жидівського питання. Це мене збентежило (це ж було саме моїм таємним «комплексом») й я відповів пів-жартом, що ми, українці, відомі з того, що на сніданок пожираємо по жидівському немовляті на день. Коли ж дівчата налягали на мене, я сказав, вже серіозно, що якщо в мене колись був смак до антисемітизму, то Адольф... мені цей смак зіпсував»

«10. січня 46... Дуже симпатична поява комендант таборової поліції... Сидячи на поліційній станції бачив я його в дії: поведінку з таборовими п'яницями, хлопчиськами-збиточниками, розсвареними бабами... Завсіди такт, міра, здоровий розум, спокійна і міцна рука. Вперше повірив я, що в українській державі українська поліція зможе бути сторожем правопорядку». Дуже боляче, Іване Павловичу, не треба так

Вперше зустрів слово «прутень» поза сучукрлітом

Дочитав щоденники за воєнні роки, їх ЛР доволі комфортно прожив у Берліні та Празі. Цікавило, як він приховував єврейське походження. Здається ніяк, або він не ризикував писати про це у щоденнику. Або просто нікому не спадало на думку це перевіряти, напр. запис від 11.07.1944: «Мені вже не раз траплявся епізод, що німці питалися мене, з якої частини Німеччини я походжу, яким німецьким діялектом я говорю»

«13. березня [1944], понеділок... Дуже солідно читаю та роблю виписки із Драгоманова (для дисертації). Темпо роботи надто повільне (забагато інших речей мені перешкоджує, але це цікавить мене й я стаю гарячим драгоманівцем. Як цього чоловіка не розуміли й досі в нас не розуміють!)»

«[Dienstag, 2 Februar 1943]... Купив чотири нові книжки 1) Кишенковий геогр. атлас. 2) Книжка про Фінляндію. 3) Книжка про інтерн. пропаґанду, 4) ессеї про котів (дарунок для Мами)»

«Гарна пташка Косач! Він сам як курва, єбана по черзі кожною партією. При цьому він має якісь амбіції, відчуває жалі до всього світу та — по старій рецепті — вважає, що всі свині, лише він одинокий порядний українець. Шкода Косача. Замість спокійно займатися літературою, вліз у справи, що зламали його характер»

Щоденники 1939-1941 років доволі сумне читання, зайве підтвердження приказки про двох українців й трьох гетьманів. Автор був гетьманцем й ненавидів ОУН, та закидав ЯПГ що той той не залучив до себе галичан після їхньої масової еміграції до Німеччини у 1939, що б дозволило стати провідною силою в українському рухові. При чому взаємні претензії через 90 років або малозрозумілі, або виглядають дріб'язковими на тлі подій

«Потім ми зійшли на невичерпну тему — коти. У М[арії] П[авлівні Монтрезор-Скоропадської] є два прекрасні ангорські котики»