Tasia

“Many abused children cling to the hope that growing up will bring escape and freedom.

But the personality formed in the environment of coercive control is not well adapted to adult life. The survivor is left with fundamental problems in basic trust, autonomy, and initiative. She approaches the task of early adulthood――establishing independence and intimacy――burdened by major impairments in self-care, in cognition and in memory, in identity, and in the capacity to form stable relationships.

She is still a prisoner of her childhood; attempting to create a new life, she reencounters the trauma.”
― Judith Lewis Herman, Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence - From Domestic Abuse to Political Terror

“Але Єлизавета Петрівна не збиралася заспокоюватись.
- Треба стежити за мовою… - повчала вона. – От я тобі скажу… - вона затяглася папіросою. – Ти ж знаєш що я в таборах «ді-пі» працювала?
- Та тихо ти! – замахала на неї руками Неля Мусіївна. – Знаєм, знаєм. Не треба тут мені й Клавці бряжчати своїми енкаведистськими медалями… Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! Знайшла чим хвалитися!..
- Та що ти мені рота затикаєш? Всій так про це знають!..- Прохорова розчервонілася. – Так от там, скажу тобі, справжні буржуазні націоналісти! Я їх бачила, як оце тебе зараз. То вони – і чоловіки, і жінки, і молоді, і старі – дивляться на тебе, на комуністку з Радянського Союзу, так, що ти не знаєш, на якому світі опинилася! Вони люто ненавидять усіх нас. І вони, повір мені, далеко не жалюгідні, як тут їх інколи описують. Повір мені, Нелько, це – сила. Вони по суті – хто? Біженці! Голодранці! Вони тікали під час війни в Німеччину з двома клунками і своїми ідеалістичними уявленнями про вільну Україну. А бачила б ти, як вони трималися на наших співбесідах: не менше, як лорди! І як вони вкладали в свою чемну мову все презирство до нас! А бачила б ти, як вони облаштували свої табори: практично зробили з них маленькі держави – зі школами, університетами, церквами… І їхню віру в націоналістичні ідеї не можна нічим випалити. Ось що таке буржуазні націоналісти! А ви тут воюєте проти Рильського і Сіробаба!”
― Марина Гримич, Клавка

“- От досі не можу збагнути: як він, той ортодоксальний містечковий єврей, збирав усі ті українофільські штучки! – Неля Мусіївна перескочила зі свого чоловіка на дідуся. – От шо йому було в голові? – останню фразу вона сказала з відчутним єврейським акцентом, який завжди симулювала, коли хотіла перевести розмову на жарт. – Міг би тримати ювелірну майстерню, щоб лишити своїй коханій онучці у спадок золото-діаманти. Так ні!”
― Марина Гримич, Клавка

“Із часом закінчуються навіть сльози. Розмови та скарги не допомагають. Хворий розум гарячково починає шукати вихід і не знаходить його. Про що я тільки не думала в той час. Кинути роботу й перебратися в іншу країну, знову почати вчитися, поїхати волонтером у якусь гарячу точку, просто зникнути, не залишаючи слідів... Але куди? Як? І тут розум наштовхується на ймовірне вирішення проблеми... Сценарії прокручуються в голові зі швидкістю світла. А далі вже справа часу.”
― Ксенія Фукс, По той бік сонця